Роз’яснення Міністерства юстиції України щодо державної реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна на підставі рішень третейських судів (лист Міністерства юстиції України від 11.11.2008 року № 19-32/92).

     Міністерство юстиції у зв’язку зверненнями фізичних та юридичних осіб стосовно надання роз’яснень питань, пов’язаних з державною реєстрацією прав власності на об’єкти нерухомого майна на підставі рішень третейських судів, просить довести до відома нотаріусів та бюро технічної інвентаризації наступну інформацію.

     Закон України "Про третейські суди" (далі - Закон) регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду справ з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

     Третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин (абзац другий статті 2 Закону).

Завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону (стаття З Закону).

     Слід зазначити, що у рішенні Конституційного суду України від 10 січня 2008 року № 1-рп/2008 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті З, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду)

       Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п’ятою статті 55 Конституції України.

       Правосуддя - це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ (пункт 3 мотивувальної частини Ухвали Конституційного Суду України від 14 жовтня 1997 року № 44-з про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням державного зовнішньоекономічного підприємства "Славутич-Сталь" щодо тлумачення статті 124 Конституції України і Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж").

       Тобто, третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України та стаття 18 Закону України "Про судоустрій України").

       Таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 10 січня 2008 року № 1-рп/2008).

        За Законом юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав (стаття 5 вказаного Закону).

       Згідно зі статтею 6 зазначеного Закону третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство, а також інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції.

       Наведені норми досить чітко визначають підвідомчість справ третейським судам і виокремлюють винятки.

       Відповідно до статей 234, 235 Цивільного процесуального кодексу
України справи окремого провадження, до яких, зокрема відносяться справи
про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не можуть бути
передані на розгляд третейського суду.

       Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. В порядку окремого провадження відповідно до глави 6 розділу IV цього Кодексу суд, серед іншого, розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. В судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

       Згідно з положеннями частини п’ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Відповідно до Закону третейські суди приймають рішення тільки від свого імені (стаття 46), і саме ці рішення, ухвалені в межах чинного законодавства, є обов’язковими лише для сторін спорів(пункт 5 статті 4 Закону) (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 10 січня 2008 року № 1-рп/2008).

       Сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов’язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень (стаття 50 Закону).

       Виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа (частина третя статті 55 Закону).

       Забезпечення примусового виконання рішень третейських судів перебуває за межами третейського розгляду та є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби (стаття 57 Закону, пункт 1 частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження") (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 10 січня 2008 року № 1-рп/2008).

       Компетентний суд - місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом (абзац дев’ятий частини першої статті 2 Закону).

        Згідно з рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України від 11 квітня 2005 року № 04-5/639 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України "Про третейські суди" господарським судам з урахуванням змісту частини третьої статті 55 Закону слід мати на увазі, що коли виконання рішення третейського суду не потребує вчинення певних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами (наприклад, рішення про визнання права власності), то у господарського суду відсутні правові підстави для прийняття та розгляду заяви про видачу виконавчого документа, і тому він має відмовити у прийнятті такої заяви (підпункт 2.1 пункту 2 викладений у редакції рекомендацій Вищого господарського суду України від 15 листопада 2007 року № 04-5/216).

       Як вже зазначалось, виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа (частина третя статті 55 Закону України "Про третейські суди").

       Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (абзац другий частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

       Державна реєстрація прав здійснюється місцевим органом державної реєстрації прав (частина четверта статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

       До створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об’єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) (пункт 5 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

       Отже, БТІ делеговані повноваження щодо державної реєстрації прав власності на нерухоме майно. Тобто, БТІ, від імені держави, здійснюють дії щодо визнання та підтвердження фактів виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб’єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

       Таким чином, оскільки, комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації тимчасово, до створення місцевих органів державної реєстрації прав, проводять реєстрацію прав власності на нерухоме майно, то для реєстрації прав власності на нерухоме майно, на підставі рішення третейського суду, має надаватися виконавчий документ, виданий ,компетентним судом.

       Одночасно інформуємо, що 16 вересня 2008 року постановою Верховної Ради України прийнятий за основу проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо виконання рішень третейських судів)" (реєстраційний № 1399), поданий народним депутатом України Лавриновичем   О.   В. яким, зокрема, передбачається обмежити компетенцію третейських судів щодо розгляду справ, виконання рішень по яким потребуватиме вчинення відповідних дій суб’єктами владних повноважень (органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб’єктами при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень).

       Принагідно зазначаємо, що листи міністерств не встановлюють норм права і мають лише інформаційний характер та жодним чином не впливають на встановлену ієрархічну структуру нормативно-правових актів і не порушують її принципів.