І.Особливості проставляння апостилю на документах

 

Документи, складені за участю органів державної влади та місцевого самоврядування, або такі, що від них виходять, можуть бути використані на території іншої держави лише після відповідного їх посвідчення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

На сьогодні найбільш поширеним способом оформлення документів для їх можливого використання за кордоном є проставляння апостилю, запровадженого Гаазькою Конвенцією від 1961 року.

У Гаазі (Нідерланди) в 1961 році була підписана Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, до якої приєдналися більше 96 країн. Для порівняння зазначу, що членами ООН є 193 держави (додаток 1) та Ватикан. Також існує 17 держав, не визнаних більшістю інших держав ООН. Тобто майже половина держав світу приєдналася до Гаагської Конвенції.

Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав-учасниць Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитка печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.

Відповідно до статей 2-3 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, що може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампа, якими скріплений документ, є проставляння апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Згідно з положеннями Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці Конвенції.

Конвенція 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10.01.2002 «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів», набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22.12.2003.

Згідно зі статтею 6 зазначеної Конвенції кожна договірна держава призначає, зазначаючи їхні офіційні функції, ті органи, яким надаються повноваження на проставляння апостилю, згаданого в частині першій статті 3. Вона повідомляє про таке призначення Міністерство закордонних справ Нідерландів під час передачі на зберігання свого документа про ратифікацію чи приєднання або заяви про поширення дії цієї Конвенції.

Серед компетентних органів, які уповноважені проставляти апостиль на документах для дії за кордоном, в країнах, які приєдналися до вказаної Конвенції, у своїй більшості це центральні органи виконавчої або судової влади (Міністерства закордонних справ, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства юстиції, Реєстратори Верховного суду тощо).

За правилами Конвенції апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріплюється з документом, і повинен відповідати зразку, встановленому Конвенцією. Відповідно до Конвенції апостиль повинен мати форму квадрата, довжина сторін якого дорівнює щонайменше 9 сантиметрам.

Необхідно звернути увагу на те, що у Гаазі з 28.10.2003 по 04.11.2003 відбулося засідання Спеціальної Комісії з метою переглянути практичне функціонування Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року.

Для подальшого сприяння вільному обігу апостилів Спеціальна Комісія підкреслила важливість зразка сертифіката, що є додатком до Конвенції. Спеціальна Комісія рекомендувала, щоб апостилі, які проставляються компетентними органами, якомога більше відповідали цій моделі. Між тим, розбіжності у формі апостилю серед органів, що його проставляють, не можуть бути причиною для відхилення такого апостилю, якщо можна чітко визначити його як такий, що виданий на основі Конвенції.

Згідно із згаданою Конвенцією апостиль складається офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також іншою мовою. Заголовок "АроstііІІе" (слова - гаазька конвенція 5 жовтня 1961)" повинні бути викладені французькою мовою.

Також Спеціальною Комісією відзначалося розмаїття засобів для прикріплення апостилю до офіційних документів. Це може бути гумова печатка, наклейка (різнокольорові стрічки), воскові печатки, витиснуті печатки, самоклеючі наклейки тощо; щодо алонжу (прикріплення), то ці засоби можуть включати наклейки, втулку, скоби тощо. Спеціальна Комісія наголосила, що всі ці засоби є прийнятними згідно з Конвенцією, тому не можуть бути підставою для неприйняття апостилю.

У проставляння апостилю на документі відмовляється, якщо документ призначається для використання в країні, яка не приєдналася до Конвенції або є учасницею Конвенції, але висловила заперечення проти приєднання України відповідно до статті 12 Конвенції (до таких документів застосовується процедура консульської легалізації); текст документа неможливо прочитати внаслідок пошкодження; документ написаний чи підписаний олівцем або отриманий через засоби факсимільного зв'язку; у документі є незастережені виправлення або дописки; до повноважень компетентного органу не входить проставляння апостилю на цьому документі; компетентному органу не вдалося отримати зразки відповідних підписів, відбитків печаток та/або штампів.

На виконання вимог статті 6 Конвенції Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 61 повноваження на проставляння апостилю на документах, виданих на території України, надано таким компетентним органам:

Міністерству освіти і науки України - на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що стосуються сфери освіти і науки;

Міністерству юстиції України - на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформлюються нотаріусами України;

Міністерству закордонних справ України - на всіх інших видах документів.

Правила проставляння апостилю на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджені спільним наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України та Міністерством юстиції України від 05.12.2003 № 237/803/151/5 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 12.12.2003 №1151/8472.

Відповідно до цих Правил апостиль проставляється:

на документах, які виходять від органів судової влади України;

на документах, які виходять від органів прокуратури України, органів юстиції;

на адміністративних документах;

на документах про освіту та вчені звання;

на документах, оформлених державними і приватними нотаріусами;

на офіційних свідоцтвах, виконаних на документах, підписаних особами в їх приватній якості, таких як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, чинного на певну дату, та офіційних і нотаріальних засвідченнях підписів.

Ці Правила не поширюються:

на документи, видані закордонними дипломатичними установами України;

на адміністративні документи, що мають безпосереднє відношення до комерційних або митних операцій.

Апостиль не проставляється на оригіналах, копіях та фотокопіях паспортних документів, військових квитків, трудових книжок, дозволів на носіння зброї, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (технічних паспортів), посвідчень особи, нормативно-правових актів, роз'яснень та правових висновків щодо їх застосування, документів, що мають характер листування.

 Для проставляння апостиля необхідно подати:

-оригінал документа, на  якому  проставляється апостиль, або його копію, засвідчену в установленому порядку;

-документ банківської  установи про оплату послуг з проставляння апостиля або копію документа, що підтверджує право на звільнення від сплати.

            Посадові особи компетентних органів звіряють підпис особи, яка підписала документ,  а також проставлену на документі  печатку та/або штамп з наявними в них зразками підписів, відбитків печаток та/або штампів.

               У разі відсутності в компетентного органу зразка відповідного підпису,  відбитка печатки та/або  штампа  апостиль  може   бути проставлений тільки після отримання такого зразка.

            Термін  розгляду документів для проставляння апостиля - 5 робочих днів.

            У зв'язку з необхідністю отримання зразка підпису, відбитка печатки та/або штампа, додаткової інформації або роз'яснень термін розгляду  документів на проставляння апостиля може бути продовжено до 20 робочих днів.
            Апостиль установлюється у  формі  штампа   розміром 10 х  10  см,  у межах якого розміщено текст відповідно до зразка (додаток 2). Апостиль   проставляється у формі відбитка штампа. Розмноження та копіювання (фотокопіювання)  апостиля  не дозволяється.

            Апостиль  проставляється  безпосередньо  на  вільному від тексту місці документа або на його зворотному боці чи на  окремому аркуші.

            У разі проставлення апостиля на окремому від документа аркуші документ і аркуш з апостилем скріплюються шляхом прошивання ниткою (стрічкою) білого або червоного кольору в спосіб, який унеможливлює їх роз'єднання без пошкодження аркуша, та засвідчуються підписом і печаткою  посадової особи компетентного органу. Кількість скріплених аркушів підтверджується  підписом посадової особи, яка проставляє апостиль.

            Листок з апостилем повинен бути скріплений з документом указаним вище способом також у тому  разі,  коли  документи  мають тверду   обкладинку   (наприклад, документи, видані державними органами реєстрації актів громадянського стану, дипломи тощо).

               На аркуші  з  апостилем  проставляється печатка компетентного органу так, щоб одна її частина була на аркуші з апостилем, а інша - на останній сторінці документа.

Усі пункти апостиля заповнюються українською мовою.
Виправлення або зміна тексту апостиля не допускається.

Для проставляння апостилю до Міністерства юстиції України у більшості випадків подаються такі нотаріальні документи: копії (фотокопії), заяви, афідевіти, довіреності, засвідчені переклади нотаріусом та документи, підпис перекладача на яких засвідчений нотаріально, а також копії рішень, ухвал, постанов, що видані судами загальної юрисдикції (місцевими судами), тощо.

Слід звернути увагу, що оригінали офіційних документів, виданих установами колишніх союзних республік у складі СРСР (видані до 1991 року), не можуть бути прийняті на території України для проставляння апостилю. Апостиль може бути проставлено на копіях (фотокопія)   цих документів, засвідчених в установленому порядку на території України.

Копії свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану, витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, виданих відділами державної реєстрації актів цивільного стану України після 1991 року, вірність яких засвідчена нотаріусами України, можуть бути прийняті для подальшого проставляння апостилю тільки у разі попереднього проставляння апостилю на оригіналах цих документів. 

Слід звернути увагу, що апостиль на документі проставляється компетентним органом тієї держави, в якій документ був виданий чи складений. Тобто якщо документ був виданий на території Португалії, то і апостиль проставляється компетентним органом Португалії. Лише після цього він буде дійсним на території України або на території іншої держави-учасниці Конвенції.

На практиці практично всі держави-учасниці Конвенції (додаток 3) вимагають проставляння подвійного апостиля, зокрема Італія, Швейцарія, Іспанія та інші. Тобто, якщо, для працевлаштування громадян України на території, наприклад, Італії необхідно надати довідку про відсутність притягнення особи до кримінальної відповідальності. У такому випадку на оригіналі зазначеної довідки Міністерством закордонних справ України проставляється апостиль, після чого робиться переклад, який засвідчується приватним чи державним нотаріусом і подається для проставляння апостиля до Міністерства юстиції України.

У той же час, для документів, призначених для використання, наприклад, на території США, досить проставляння апостиля лише на перекладі цих документів. У цьому випадку до оригіналу чи засвідченої у встановленому порядку копії документа підшивається переклад, який засвідчується нотаріусом, після чого проставляється апостиль у Міністерстві юстиції України.

Слід зазначити, Конвенцією передбачено проставляння апостиля лише на оригіналі документа. Щодо вимоги проставляння апостиля на перекладі чинним законодавством не передбачено, а може вимагатися тією державою, у якій документ буде пред’явлений.

Це також стосується і документів, які надходять в Україну з іншої держави. Тобто, при проставлянні апостиля на оригіналі або на копії документа компетентною установою тієї держави, в якій документ був виданий, документ повинен бути прийнятий на території України без будь-якого додаткового засвідчення.

Необхідно зазначити, що відповідно до статті 3 Конвенції дотримання вищезгаданої формальної процедури (проставляння апостилю) не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, чинні в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами, скасовують чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Україна є учасницею окремих міжнародних договорів, якими скасоване будь-яке додаткове засвідчення офіційних документів, що подаються до установ держав-учасниць такого договору.

На сьогодні чинні Договори про правову допомогу між Україною та Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією та Туркменістаном, Литвою, Естонією, Латвією, Чехією, Угорщиною, Польщею, Монголією, В'єтнамом, Македонією, Іраном, Болгарією, Кубою та КНР тощо (додаток 4).

Під дійсністю документів у вказаних Договорах передбачається наступне: документи, що були складені або засвідчені відповідною установою однієї з договірних сторін, скріплені печаткою та засвідчені підписом компетентної особи, наділені юридичною чинністю документа на території іншої договірної сторони без будь-якого іншого засвідчення. Це стосується також копій та перекладів, що засвідчені відповідним органом. Документи, що на території однієї з договірних сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж і на території іншої договірної сторони.

Необхідно зупинитися на порушеннях, які допускають нотаріуси при оформленні нотаріальних документів для дії за кордоном.

Так, нотаріуси викладають текст нотаріального документа чи посвідчувальний напис, яким закінчується документ, або дублюють посвідчувальний напис іноземною мовою без будь-якого додаткового засвідчення, чим порушуються ст.20 ЗУ «Про мови» та ст.15 ЗУ «Про нотаріат».

В деяких випадках нотаріуси не додержуються форм посвідчувальних написів, зокрема, форми №64 при засвідченні справжності підпису на документах (заявах, афідевітах).

На документах для дії за кордоном (заяви про сімейний стан, про тимчасовий виїзд дітей за кордон, довіреності тощо) після посвідчувального напису вчиняються службові відмітки, що не передбачено чинним законодавством, оскільки при засвідченні справжності підпису нотаріус не посвідчує факти, викладені в документі, а лише підтверджує, що підпис зроблено певною особою, а зміст документа не суперечить законові, не має характеру угод та не містить у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини.

При одночасному вчиненні будь-яких нотаріальних дій з одночасним засвідченням справжності підпису перекладача та/або засвідчення вірності письмового перекладу документа нотаріусом вважається, що вчиняються дві нотаріальні дії, і кожній з них присвоюється окремий реєстровий номер. Але не всі нотаріуси додержуються цих вимог, встановлених п.7.20 Правил ведення нотаріального діловодства.

Деякі нотаріуси не додержуються вимог Правил перетинання державного кордону громадянами України (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 №724), оскільки при засвідченні справжності підпису батьків (одного з них) на заяві про згоду на виїзд дитини, яка не досягла 16-річного віку, не зазначають державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.

 

            ІІ.Консульська легалізація іноземних документів

 

Порядок консульської легалізації офіційних документів установлюється Віденською конвенцією "Про консульські зносини" 1963 року, міжнародними договорами та чинним законодавством України, а також Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 04.06.2002 N113 (надалі - Інструкцією).

Консульська легалізація офіційних документів - це процедура підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів або засвідчення справжності підписів посадових осіб, уповноважених засвідчувати підписи на документах, а також дійсності відбитків штампів, печаток, якими скріплено документ.

          Під офіційним документом слід розуміти письмове підтвердження фактів та подій, що мають юридичне значення, або з якими чинне законодавство пов'язує виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків фізичних або юридичних осіб.

          Консульська легалізація здійснюється уповноваженим працівником Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України, Представництв Міністерства закордонних справ на території України або консульською посадовою особою закордонної дипломатичної установи України.

           Відповідно до п.1.4 Інструкції легалізації не підлягають:
- документи й акти, які суперечать законодавству України або можуть за своїм змістом завдати шкоди інтересам України, або містять відомості, що порочать честь і гідність громадян;

- оригінали, копії та фотокопії паспортів, військових квитків, трудових книжок, документів, що мають характер листування, дозволів на носіння зброї, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (технічних паспортів), посвідчення водія, посвідчення особи, нормативно-правові акти та роз'яснення щодо їх застосування;

- документи, видані органами та посадовими особами з перевищенням їх повноважень.
              Консульська посадова особа не може легалізувати офіційні документи, які стосуються її особистих інтересів або інтересів її родичів, а саме виданих на своє ім'я і від свого імені або на ім'я одного із подружжя, родичів по прямій лінії (діти, батьки, повнорідні брати, сестри).

   Також слід зазначити, що Інструкцією передбачено ряд вимог до документів, які подаються на консульську легалізацію, зокрема:
- документи, викладені на двох і більше окремих аркушах, повинні бути прошиті, а аркуші пронумеровані і скріплені підписом та печаткою;

- не приймаються на легалізацію документи, текст яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, такі, що написані чи підписані олівцем або отримані через засоби факсимільного зв'язку, а також документи, у яких уживається декілька мов одночасно;

- підписи посадових осіб та відбитки печаток мають бути чіткими. Посвідчувальний напис повинен бути написаний без підчисток, вільні місця - прокреслені, дописки й інші виправлення - застережені.

    У пункті 4.2 Інструкції передбачено ряд документів, які Департамент консульської служби МЗС України приймає на консульську легалізацію, а саме:

- оригінали дипломів про вищу та середню спеціальну освіту міжнародного зразка, виписки із залікових відомостей, дипломів Вищої атестаційної комісії України проходять процедуру легалізації безпосередньо в Департаменті консульської служби МЗС України при поданні їх представником навчального закладу, який видав документ, та за наявності листа-звернення навчального закладу, засвідченого в міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, до сфери управління якого належить навчальний заклад. У цьому випадку робиться напис "Цей документ легалізовано в Департаменті консульської служби МЗС України";

- архівні довідки, які видаються архівними підрозділами Державного комітету архівів України та відомчими архівами, надсилаються до Департаменту консульської служби МЗС України у відповідь на запити закордонних дипломатичних установ України або дипломатичних представництв іноземних держав в Україні і легалізуються. На таких документах робиться напис "Цей документ легалізовано в Департаменті консульської служби МЗС України";

- оригінали: свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану; довідок органів реєстрації актів цивільного стану;

- інші офіційні документи після нотаріального засвідчення їх копій та оформлення Міністерством юстиції України.

            Департамент  консульської  служби  МЗС   України   також
приймає на легалізацію:

          - офіційні документи,  крім документів комерційного  характеру, складені  і  засвідчені  на  території  іноземних  держав органами державної влади, які уповноважені підтверджувати їх дійсність,  і призначені  для  використання  в Україні за умови їх засвідчення в МЗС   країни   походження   документа   та    її    дипломатичного представництва в Україні в установленому порядку;

         - офіційні документи,  складені і  засвідчені  безпосередньо  в дипломатичних представництвах іноземних держав в Україні;

         - офіційні документи, складені  і засвідчені компетентними органами держав,  з якими Україна має двосторонні (багатосторонні) угоди  про  правову  допомогу, що передбачають відмову від легалізації офіційних документів,  для використання  в  третіх країнах,  за умови їх засвідчення в дипломатичних  представництвах цих держав в Україні.

Наприклад, документи, які були видані органами реєстрації актів цивільного стану на території України після 1991 року і у подальшому будуть використовуватися за кордоном, легалізуються у Міністерстві закордонних справ України в оригіналі після засвідчення у відділах реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, у містах Києві та Севастополі згідно з Правилами заповнення бланків актових записів цивільного стану та свідоцтв, що видаються на підставі вчинених актових записів, у державних органах реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 01.12.2003 N 148/5, зареєстрованими в Мін'юсті 01.12.2003 за N 1100/8421.

 Документи видані на території СРСР, тобто до 1991 року, подаються в копіях (фотокопіях), засвідчених нотаріально, до Міністерства юстиції України для підготовки до консульської легалізації, після чого вони легалізуються у Міністерстві закордонних справ України.

 Кінцевим етапом буде консульська легалізація документа у посольстві або консульстві тієї держави, де документ має бути представлений. Наприклад, у тому випадку, коли громадянин виїжджає на постійне місце проживання до Канади, то останньою печаткою на документі має бути печатка посольства Канади в Україні.

Легалізація документа в установленому порядку надає йому право на існування в міжнародному обігу.

            Закордонні  дипломатичні  установи  України приймають на легалізацію офіційні документи, складені і засвідчені на території держави  перебування  або  консульського округу органами державної влади,  до   компетенції   яких входить   проведення процедури консульської легалізації, для  їх  подальшого використання  в Україні.

            У разі наявності в країні перебування вимог консульської легалізації документів, які складені та засвідчені в  Україні  та легалізовані  в  Департаменті  консульської служби МЗС України, консульська посадова особа здійснює   консульську легалізацію представлених документів.

            Не підлягають консульській  легалізації  офіційні  документи, складені  та  засвідчені  в  Україні  і  які не пройшли попередньо засвідчення у Департаменті консульської служби МЗС України.

       Закордонні дипломатичні установи України мають зразки підписів та відбитків печаток посадових осіб державних органів, які входять до консульського округу держави перебування.

             Консульська посадова особа засвідчує офіційні  документи
лише після того,  як пересвідчиться у їх відповідності міжнародним
договорам  України,  чинному  законодавству   України   і   країни
перебування.

     У разі виникнення у консульської посадової особи сумніву
щодо юридичної сили поданого документа, його оформлення тощо вона може звертатися за роз'ясненням до державних  органів  країни перебування, за консультацією до юриста, Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України.

               Консульська посадова особа не може легалізувати офіційні документи  і  доручення, які  видаються іноземними державами, незалежно від того,  видаються ці документи на ім'я та на користь громадян  України  чи  іноземних  громадян,  якщо   ці   документи призначені  для дії на території іншої іноземної держави,  а не на території України.

Виходячи з існуючих вимог щодо легалізації офіційних документів та практики слід зазначити, що процедура проведення консульської легалізації багатоступенева і досить складна та не рідко вимагає від особи, що стикається з питанням консульської легалізації значних затрат часу та коштів. На додаток слід враховувати, що документ який пройшов таку складну процедуру оформлення, є дійсним лише для тієї держави консульською службою якої він був оформлений. Наприклад, документ поданий у консульство Канади може використовуватись лише на території Канади.

 

ІІІ. Конвенції про правову допомогу та правові відносини

у цивільних, сімейних та кримінальних справах

 

            10 листопада  1994  року Верховною Радою України ратифіковано Конвенцію про правову допомогу та правові відносини  в  цивільних,
сімейних та кримінальних справах 1993 року, яка набула чинності для України  14  квітня  1995  року  і  застосовується  у відносинах   України   з  Республікою  Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан,  Російською   Федерацією, Республікою   Казахстан,   Республікою   Таджикистан,  Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією і Туркменістаном.

            7 жовтня  2002  року  в  м. Кишинів  укладено  Конвенцію про правову допомогу та правові відносини  в  цивільних,  сімейних  та кримінальних справах,  яка набула чинності, відповідно до частини другої статті 120 цієї Конвенції,  на тридцятий день  з дати   здачі  на  зберігання  депозитарію  третьої  ратифікаційної грамоти для Республіки Білорусь,  Азербайджанської  Республіки  та Республіки Казахстан, а саме, 27.04.2004. Для Киргизької Республіки набула чинності 01.10.2004, для Республіки Вірменія – 19.02.2005, для Республіки Таджикистан – 17.05.2005.

            Відповідно до  частин  третьої та четвертої цієї ж статті між державами-учасницями Конвенції 2002 року припиняє свою дію Конвенція  1993  року  та  Протокол  до неї від 29 березня 1997 року.  Однак,  Конвенція 1993 року  та Протокол до неї 1997 року продовжуватимуть застосовуватися у відносинах між державами-учасницями цих міжнародних  договорів  та державами, для яких не набрала чинності Конвенція 2002 року.

   Тобто,  для  України зазначена  Конвенція  чинності  не  набула,  а  відтак  для неї діють лише Конвенція 1993 року та  Протокол  до  неї  1997  року.

   Вимоги вищезазначеної Конвенції 1993 року та Протоколу до неї 1997 року застосовуються в більшій частині при оформленні спадкових прав, шляхом направлення до компетентних органів держав – учасниць Конвенції запитів про надання інформації про наявність заповітів, спадкових справ, інформації щодо кола спадкоємців, місця останнього проживання спадкодавця, наявності грошових вкладів на ім'я спадкодавців тощо. При оформленні запитів зазначених запитів нотаріуси повинні керуватися ст.ст.5, 7, 45-48 Конвенції 1993 року.

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                              Додаток 1

 

Повний список країн учасниць ООН розміщений на офіційному сайті ООН

                                                (www.un.org)

• Визнані незалежні держави:
  • 193 держави-члени ООН
  • 1 держава, яка визнана ООН, але не входить до її складу — Ватикан
  • 2 держави, що не входять до ООН, але офіційно визнані багатьма державами — Тайвань, Косово

• Держави з невизначеним статусом:
  • 2 держави, визнані ООН, але окуповані іншими державами — Західна Сахара, Палестина
  • 8 держав, де-факто незалежних, але (майже) ніким не визнаних: Абхазія, Вазиристан, Нагірний Карабах (визнаний тільки Вірменією), Придністров'я, Північний Кіпр (визнаний тільки Туреччиною), Сомаліленд, Південна Осетія.

• Інші території (52):
  • 4 території з особливим статусом, обумовленим в міжнародних угодах: Аландські острови, Свальбард, Гонконг і Аоминь (Макао)
  • 1 територію, що знаходиться під протекторатом ООН, але що офіційно вважається частиною Сербії — Косово
  • 37 залежних територій — що мають постійне населення:
    • 3 заморських території Австралії
    • 15 територій Великої Британії (3 коронні землі і 12 заморських територій)
    • 2 території Данії
    • 3 заморських території Нідерландів
    • 3 території Нової Зеландії (2 самоврядних території у вільній асоціації і 1 залежну територію)
    • 5 заморських володінь (неприєднаних територій) США
    • 6 заморських територій Франції
  • 10 заморських територій — відповідних держав, що вважаються невід'ємною частиною, але територіально значно віддалених від основної частини держави (що зокрема відносяться до іншої частини світу):
    • 3 території Іспанії в Африці: Канарські острови і автономні міста Сеута і Мелілья
    • 2 автономних регіону Португалії: Азорські острови і острови Мадейра
    • 5 заморських департаментів Франції: Гваделупа, Мартіника, Майотта, Реюньйон, Французька Гвіана

У цей список не входять:

• території, не контрольовані центральним урядом, але що не претендують на повну незалежність (напр., Аракан в М'янмі, Пунтленд і Південно-західне Сомалі в Сомалі)
• військові і військово-морські бази, що знаходяться на території інших держав.

                                                                                     Додаток 2

 

   -----------------------------------------------------------

   |                        Apostille                        |

   |                         Апостиль                        |

   |         (Convention de La Haye du 5 octobre 1961        |

   |        Гаазька Конвенція від 5 жовтня 1961 року)        |

   |                                                         |

   | 1. Україна ____________________________________________ |

   |                                                         |

   |                  Цей офіційний документ                 |

   | 2. підписаний _________________________________________ |

   | 3. у якості ___________________________________________ |

   | _______________________________________________________ |

   | 4. містить проставлену печатку / штамп ________________ |

   |                                                         |

   |                       Підтверджено                      |

   |                                                         |

   | 5. в _______________________ 6. дата __________________ |

   | 7. ким ________________________________________________ |

   | _______________________________________________________ |

   | 8. N ______________________                             |

   | 9. Печатка / штамп           10. Підпис                 |

   | ___________________________  __________________________ |

   |                                                         |

        ---------------------------------------------------------------------------------------------------------

39. Кипр	86. Венгрия
40. Колумбия	87. Украина
41. Корея (Республика Корея)	88. Фиджи
42. Латвия	89. Финляндия
43. Лесото	90. Франция
44. Литва	91. Хорватия
45. Либерия	92. Чешская Республика
46. Лихтенштейн	93. Черногория
47. Люксембург	94. Швейцария
48. Маврикий	95. Швеция
	96. Япония

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Міждержавні двосторонні договори у сфері надання взаємної допомоги у  цивільних справах
1.	ДОГОВІР між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах (ратифікований 05.02.93, набув чинності 19.01.1994)	31.10.1992
2.	ДОГОВІР між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах (ратифікований 04.02.94, набув чинності 04.04.1994)	24.05.1993
3.	ДОГОВІР між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (ратифікований 17.12.93, набув чинності 19.12.1994)	07.07.1993
4.	ДОГОВІР між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах (ратифікований 10.11.94, набув чинності 24.02.1995)	13.12.1993
5.	ДОГОВІР між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах (ратифікований 22.11.95, набув чинності 05.12.1996)	09.01.1995
6.	ДОГОВІР між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах (ратифікований 22.11.95, набув чинності 17.05.1996)	15.02.1995
7.	ДОГОВІР між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах (ратифікований 22.11.95, набув чинності 12.07.1996)	23.05.1995
8.	ДОГОВІР між Україною та Монголією про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах (ратифікований 01.11.96, набув чинності 01.08.2002)	27.06.1995
9.	ДОГОВІР між Україною і Соціалістичною Республікою В’єтнам про правову допомогу і правові відносини в цивільних та кримінальних справах (ратифікований 02.11.00, набув чинності 18.08.2002)	06.04.2000
10.	ДОГОВІР між Україною та Республікою Куба про правові відносини та правову допомогу в цивільних та кримінальних справах (ратифікований 10.12.2003, набув чинності 06.01.2004)	27.03.2003
11.	ДОГОВІР між Україною та Корейською Народно-Демократичною Республікою про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах (ратифікований 04.06.04, набув чинності 17.12.2004)	13.10.2003
12.	ДОГОВІР між Україною та Ісламською Республікою Іран про правові відносини та правову допомогу в цивільних і кримінальних справах (ратифікований 07.09.2005, набув чинності 31.08.2007)	11.05.2004
13.	УГОДА між Україною та Великою Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамагирією про правову допомогу в цивільних і кримінальних справах (ратифікована 10.06.2009, набрала чинності 12.07.2009)	08.04.2008
14.	ДОГОВІР між Україною та Сирійською Арабською Республікою про правові відносини і взаємну правову допомогу в цивільних і кримінальних справах (ратифікований 18.11.2009, набрав чинності 30.01.2011)	09.10.2008
	Договори колишнього СРСР, щодо яких Україною оформлено правонаступництво
15.	ДОГОВІР між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Німецькою Демократичною Республікою про надання правової допомоги в цивільних, сімейних та кримінальних справах (набув чинності 12.06.1958)	28.11.1957
16.	ДОГОВІР між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Корейською Народно-Демократичною Республікою про надання правової допомоги в цивільних, сімейних та кримінальних справах (набув чинності 05.03.1958)	16.12.1957
17.	ДОГОВІР між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Народною Республікою Албанією про надання правової допомоги в цивільних, сімейно-шлюбних та кримінальних справах (набув чинності 26.02.1959)	30.06.1958
18.	ДОГОВІР між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Угорською Народною Республікою про надання правової допомоги в цивільних, сімейних та кримінальних справах (набув чинності 04.01.1959)	15.07.1958
	- ПРОТОКОЛ про зміни і доповнення до договору між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Угорською Народною Республікою про надання правової допомоги в цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписаного в Москві 15.07.1958 (ратифікований 30.05.1972, чинний)	19.10.1971
19.	ДОГОВІР між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Федеративною Народною Республікою Югославією про надання правової допомоги в цивільних, сімейних та кримінальних справах (набув чинності 26.03.1963)	24.02.1962
20.	ДОГОВІР між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Фінляндською Республікою про правовий захист та правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах (набув чинності 09.07.1980)	11.08.1978
21.	ДОГОВІР між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Грецькою Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах (набув чинності 01.09.198210	21.05.1981
22.	ДОГОВІР між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Туніською Республікою про правову допомогу в цивільних і кримінальних справах (набув чинності 13.06.1986)	26.06.1984
23.	ДОГОВІР між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Республікою Куба про надання правової допомоги в цивільних, сімейних та кримінальних справах (набув чинності 07.08.1986)	28.11.1984
24.	ДОГОВІР між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Народною Демократичною Республікою Ємен про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах (набув чинності 24.10.1986)	06.12.1985

 

Відділ нотаріату Головного управління юстиції у Чернівецькій області