«Особливості нотаріального посвідчення договорів дарування та пожертви»
(методичні рекомендації для нотаріусів)

План
1.Договір дарування.Загальна характеристика.

•Предмет договору.

•Форма договору.

•Сторони договору.

•Права та обов'язки сторін.

•Момент виникнення права власності.

2.Особливості розірвання договору дарування

3. Різновиди договору дарування: договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, договір пожертви.

3.1.  Договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому.

3.2. Договір пожертви.

4. Нотаріальне посвідчення договору дарування (пожертви).

 1. Договір дарування. Загальна характеристика.

У системі цивільно-правових договорів договір дарування є окремим типом договірних зобов'язань.
            За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Договір дарування опосередковує безоплатну передачу майна у власність від однієї сторони (дарувальника) до іншої (обдаровуваного).

Характерною особливістю договору дарування є його безоплатний характер. Тобто, за договором дарування відсутній зустрічний еквівалент у вигляді майна або грошових коштів. Тому, якщо в договорі встановлено обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника дії майнового або немайнового характеру, то таку угоду не можна розглядати як дарування. Водночас в договорі дарування може бути обумовлений обов'язок обдаровуваного вчинити певні суспільно корисні дії або вчинити дію майнового характеру на користь третьої особи (наприклад, надання довічного користування частиною будинку, який є дарунком, тощо).

Предмет договору.

Предметом договору дарування можуть бути речі, гроші, цінні папери. При цьому дарунком можуть бути як рухомі, так і нерухомі речі. Особливості мають місце лише щодо оформлення дарування рухомих і нерухомих речей. Грошові кошти у валюті України або іноземній валюті також можуть бути дарунком.
Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

На договори дарування поширюються загальні обмеження щодо можливості відповідного майна бути предметом договору дарування. Предметом договору дарування можуть бути будь-які не вилучені з обороту речі. Дарування обмежених в обороті речей (наприклад, мисливська рушниця) не повинно порушувати їх спеціального режиму. Майнові права можуть мати як зобов'язальний (права вимоги), так і речовий характер. Деякі майнові права взагалі не можуть відчужуватися (наприклад, особисті немайнові права інтелектуальної власності, аліментні права).

Форма договору.

Згідно чинного Цивільного кодексу України, договір дарування може укладатися в усній або письмовій формі. В усній формі укладаються договори дарування речей особистого користування та побутового призначення. Критерієм віднесення предметів до зазначеної категорії є мета їх використання (особисте або побутове), відносно невелика цінність.
           Особливий порядок передбачений щодо дарування нерухомих речей. Такі правочини укладаються в письмовій формі і посвідчуються нотаріально. В цьому випадку щодо договорів дарування діють загальні вимоги цивільного законодавства про передачу і оформлення прав власності на нерухоме майно. Правочини з приводу набуття власності на таке майно завжди здійснюються в письмовій формі з обов'язковим нотаріальним посвідченням.
          Певними особливостями зумовлена передача в дар майнового права. Специфіка предмета договору дарування майнових прав зумовлює необхідність письмової форми правочину. Аналогічна ситуація складається у разі, коли укладення договору не збігається з моментом передачі дарунка. В цьому випадку має місце консенсуальна угода.
Недотримання письмової форми угоди є підставою для визнання її недійсною.
Закон окремо встановлює вимоги щодо дарування рухомих речей, які мають особливу цінність. Такі договори мають укладатися в письмовій формі. Законодавець не визначає критеріїв віднесення речі до такої, що має особливу цінність.
Спеціальна вимога щодо форми правочину встановлена для дарування валютних цінностей у розмірі, який перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Договори дарування, що перевищують зазначений розмір, укладаються в письмовій формі з обов'язковим нотаріальним посвідченням.

Сторони договору.

Як випливає зі статей 717, 729 Цивільного кодексу України, сторонами у договорі дарування є дарувальник і обдаровуваний, а у договорі пожертви – пожертвувач і обдаровуваний. У юридичній літературі вченими висловлюється думка, що сторони договору пожертви правильніше іменувати як «пожертвувач» та «одержувач пожертви».
Стороною договору дарування може бути будь-який суб'єкт цивільного права. Фізичні особи — дарувальники повинні мати відповідний обсяг дієздатності. На відносини дарування поширюються загальні правила щодо обсягу дієздатності фізичних осіб в цивільних відносинах.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа. Таким чином, юридична особа може бути стороною договору дарування, якщо це не суперечить установчим документам такої юридичної особи.
           Дарувальником і обдаровуваним можуть бути держава Україна, Автономна Республіка Крим в особі уповноважених органів із дотриманням вимог Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим та чинного законодавства. Правовий статус територіальної громади як сторони в договорі дарування визначається з урахуванням положень Закону «Про місцеве самоврядування в Україні».
         Слід окремо зупинитися на укладенні договорів дарування за участю малолітніх та неповнолітніх осіб.

Неповнолітні можуть бути дарувальниками стосовно предметів, які мають невисоку вартість. Особи віком від 14 до 18 років можуть укладати договори дарування за згодою своїх батьків (усиновлювачів), піклувальників.

Відповідно до статті 177 Сімейного кодексу України, батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.
Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.
Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти, а батьки неповнолітньої дитини – давати згоду на вчинення таких правочинів щодо її майнових прав:

- укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.
Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних (стаття 720 Цивільного кодексу України).

Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Слід також звернути увагу не те, що дозвіл органу опіки та піклування потрібен не лише в тому разі, якщо дитина є співвласником нерухомості, а й у тому випадку, якщо має місце лише реєстрація дитини в житловому приміщенні. Оскільки, одним з правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки та піклування, відповідно до статті 177 Сімейного кодексу України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування жилим приміщенням. Адже, відповідно до частин другої та третьої статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем

Перелік органів, які можуть встановлювати опіку та піклування, наведено у пунктах 1.3 і 1.4 Правил опіки та піклування. У тих випадках, коли опіка, піклування не встановлюється судом, згідно з пунктом 1.3 Правил опіки та піклування вона встановлюється районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, а також виконавчими комітетами міських районних у містах, сільських і селищних рад.

Юридичні особи укладають договори дарування в межах спеціальної праводієздатності, обсяги якої встановлюються їх установчими документами. Частина 3 ст. 720 ЦК України прямо встановлює, що юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви з обмеженнями, встановленими нижче.
           Щодо об'єктів державної власності, то відповідно до ч.5 ст. 75 Господарського кодексу України, державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків передбачених законом.
           Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно відноситься, і, як правило, на конкурсних засадах.
Законодавство не містить обмежень щодо прийняття юридичними особами дарунку.
Договір дарування допускається укладати за посередництвом представника. Тобто, дарування не належить до правочинів, які повинні укладатися особисто. Зміст довіреностей визначається з урахуванням відповідних положень Цивільного кодексу і чинного законодавства.
           Водночас стосовно довіреностей на укладення договорів дарування встановлено особливі вимоги, а саме — повинно бути вказано ім'я обдаровуваного, якщо йдеться про фізичну особу, або найменування юридичної особи.

Права та обов'язки сторін.

Подарувати будь-яке майно (рухоме, в тому числі гроші й цінні папери, та нерухоме), а також майнові права іншим особам є виключним правом власника цього майна. Договори дарування майна, що знаходиться у спільній власності, укладаються за загальними правилами за згодою всіх учасників. Новелою є стаття 721 Цивільного кодексу України, яка покладає на дарувальника обов'язок повідомити обдаровуваного про відомі дарувальникові недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб. Дарувальник не зобов'язаний виправляти недоліки дарунка чи зазнавати витрат, пов'язаних з їх виправленням, або обмінювати дарунок на якісну річ, проте за порушення ч. 1 ст. 721 ЦК України дарувальник зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком (ч. 2 ст. 721 ЦК України).
Крім волевиявлення дарувальника, для здійснення договору дарування необхідна також згода обдаровуваного, яку законодавець розцінює як акт прийняття дарунка. Дарувальник, який передає річ через підприємство або організацію транспорту, зв'язку або через іншу особу для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору до вручення речі обдаровуваному.

Дарувальник також не може залишити за собою право користуватися річчю після передачі її обдаровуваному. Однак, як вже згадувалось вище, стаття 725 ЦК України передбачає можливість встановлення обов'язку обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (надати право довічного користування дарунком чи його частиною третій особі, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Дарувальник може встановити умови, за яких договір дарування набиратиме чинності (наприклад, після завершення навчання, при одруженні тощо), головне, щоб ця умова не породжувала зобов'язання обдаровуваного перед дарувальником, інакше такий договір матиме ознаки іншого правочину.
            У випадку порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи, згідно зі ст. 726 ЦК України, дарувальник має право вимагати розірвання договору й повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе – відшкодування його вартості. У випадку смерті дарувальника право вимагати виконання умов договору отримує особа, на чию користь встановлено цей обов'язок.

Існування обов'язків з боку особи, що обдаровується, — явище вкрай рідке. Практично воно обмежується окремими випадками дарування, що пов'язано з обтяженням переданого майна на користь безпосередньо дарувальника.

Момент виникнення права власності.

Як зазначалось вище, порядок і правові наслідки прийняття дарунка врегульовано ст. 722 ЦК України, за якою право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття, тобто з того часу, коли обдаровуваний будь-якими діями підтвердить свою згоду на прийняття дарунка. Дарунок, направлений обдаровуваному без його попередньої згоди, є прийнятим, якщо він негайно не заявить про відмову від дарунка. До прийняття дарунка ст. 722 ЦК України прирівнює також прийняття документів про право власності на речі або символів речі (ключів, макета тощо). Безпосереднє висловлення згоди обдаровуваного необхідне лише при даруванні майна, укладання угоди на яке потребує спеціального оформлення (наприклад, на вогнепальну зброю).
              Спеціальною є норма, закріплена у статті 125 Земельного кодексу України. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

2. Особливості розірвання договору дарування.

Цивільним кодексом України передбачено низку особливих підстав та умов, за наявності яких дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування (як такого, що був укладений з обов'язком передати дарунок у майбутньому, так і такого, за яким дарунок вже був переданий і прийнятий обдаровуваним). Найбільш вагомою із цих підстав є умисне вчинення обдаровуваним злочину проти життя, здоров'я, власності дарувальника чи його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Нагадаємо, що за змістом ст. 24 КК України злочин вважається вчиненим умисно, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (прямий умисел) або ж не бажала, але свідомо припускала можливість настання зазначених наслідків (непрямий умисел).

Водночас слід звернути увагу на те, що за даною підставою можна розірвати не будь-який договір дарування, а лише той, предметом якого є нерухоме або інше особливо цінне майно. Таким чином, якщо дарунком є, наприклад, побутова річ незначної вартості, дарувальник не може її повернути всупереч волі обдаровуваного навіть і за наявності вищенаведених обставин.

У випадку ж, коли обдаровуваний вчинить умисне вбивство дарувальника, право вимагати розірвання договору дарування одержують спадкоємці останнього.
            У разі наявності обставин, які свідчать про створення обдаровуваним загрози безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність (наприклад, як згадка про якусь близьку для дарувальника людину, певні події тощо), дарувальник вправі вимагати розірвання договору дарування, щоб запобігти втраті свого дарунка. Але при цьому слід зважати на те, що розірвати договір дарування за вказаною підставою можна лише тоді, коли обдаровуваному було відомо, що предмет договору становить для дарувальника велику немайнову цінність, оскільки тільки за таких обставин обдаровуваний повинен сумлінно ставитися до дарунка і забезпечувати його збереження.
Також дарувальник вправі вимагати розірвання договору дарування у разі виявлення факту недбалого ставлення обдаровуваного до дарунка, який має історичну, наукову чи культурну цінність. При цьому під недбалим ставленням слід розуміти таке поводження обдаровуваного з предметом договору дарування, внаслідок якого подарована річ може бути знищена чи істотно.

У всіх вищезазначених випадках дарувальник може вимагати розірвання договору дарування лише у тому разі, коли дарунок на момент пред'явлення вимоги є збереженим (тобто, знаходиться у власності обдаровуваного і його стан відповідає його призначенню). Якщо ж предмет договору дарування в обдаровуваного відсутній (наприклад, відчужений третім особам — подарований, проданий тощо або знищений), то дарувальник не вправі вимагати ні розірвання договору, ні повернення йому дарунка, ні відшкодування його вартості.
           При розірванні договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути дарувальникові його дарунок у натурі. Це означає, що він не може запропонувати дарувальникові грошову компенсацію замість дарунка чи відшкодувати його вартість будь-яким іншим чином, залишивши сам предмет договору дарування у себе.
Загальний строк позовної давності, згідно ЦК становить три роки. Проте для окремих видів вимог законом може бути встановлено спеціальну позовну давність (скорочену або більш тривалу порівняно із загальною). Саме такий виняток передбачено й для вимог про розірвання договору дарування. За ЦК вона становить один рік. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа (тобто, у даному випадку дарувальник або обдаровуваний) довідалася чи могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК).
           3. Різновиди договору дарування: договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, договір пожертви.

3.1. Договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому.
Стаття 723 ЦК України передбачає можливість передачі дарунка через певний строк після укладення договору дарування або в конкретний термін, зазначений у договорі. При укладенні такого договору дарування дарувальник бере на себе зобов'язання передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або в разі настання обставин, що зумовлюють відстрочення передачі дарунка і дійсно перешкоджають акту передачі сьогодні. Новелою в новому ЦК України стало положення, згідно з яким у разі настання терміну передачі дарунка за договором дарування обдаровуваному надається право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості (ч. 2 ст. 723 ЦК України). Частина 3 ст. 723 ЦК України встановлює також положення про припинення дії договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому до настання строку (терміну) або відкладальної обставини в разі, якщо дарувальник або обдаровуваний помре чи буде визнаний судом померлим.
Дарувальник і обдаровуваний мають право відмовитися від здійснення передачі речі за договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому в односторонньому порядку, проте дарувальник може скористатися цим правом лише за умови істотного погіршення свого майнового стану (ст. 724 ЦК України). Для дарувальника ч. 1 ст. 724 ЦК України встановлює єдиний виняток із положень ст. 723 ЦК України за умови, якщо дарувальник зможе довести факт істотного погіршення свого майнового стану в разі необхідності вирішення спору в суді.

Закон не передбачає конкретних критеріїв характеристики такого майнового стану. Це може бути втрата постійного заробітку, тяжка хвороба дарувальника або членів його родини та інші непередбачувані обставини, що надалі негативно вплинули на його майновий стан. Оскільки обдаровуваний за договором дарування не має обов'язку прийняти дарунок, він може в будь-який час до прийняття дарунка відмовитися від нього. При цьому причини відмови жодного правового значення не мають.
Випадкова загибель речі, вилучення її з обігу або заборона здійснювати дії стосовно цієї речі також припиняє зобов'язання дарувальника здійснити передачу за договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому.

              3.2. Договір пожертви.

             Пожертва — це дарування рухомих та нерухомих речей, грошей та цінних паперів особам для досягнення ними певної наперед обумовленої мети (ст. 729 ЦК України). На відміну від звичайного договору дарування предметом пожертви не можуть бути майнові права. У договорі пожертви обов'язково має бути вказана конкретна мета використання дарунка. Якщо мети не вказано, то це буде звичайний договір дарування.
В юридичній літературі зустрічаються висновки про те, що договір пожертви є різновидом благодійницької діяльності. Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" визначає благодійництво, як добровільну безкорисливу пожертву фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами благодійництва є меценатство, спонсорство і волонтерська діяльність. Згаданий закон визначив організаційно-правові засади такої форми дарування, як благодійництво, а також засади діяльності благодійних організацій. Відповідно до цього закону:

- благодійна діяльність - добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає одержання прибутків від цієї діяльності;
меценатство - добровільна безкорислива матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги;
спонсорство - добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг.
Оскільки пожертва є даруванням, до неї застосовуються положення про договір дарування.
             Специфіка договору пожертви, порівняно з класичним договором дарування, полягає в тому, що пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву і, відповідно, вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням (ст. 730 ЦК України).

             Сторонами у договорі пожертви можуть бути фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим та територіальні громади. Так само як і договір дарування, договір пожертви може бути укладений від імені пожертвувача його представником (з дотриманням усіх вимог щодо оформлення довіреності на укладення такого договору).

                 Укладення договорів пожертви громадянами повинно здійснюватись з дотриманням загальних правил цивільного законодавства про їх дієздатність.
Стаття 730 ЦК України виділяє права пожертвувача:

                1. Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву.

                2. Якщо використання за призначенням виявилось неможливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи - за рішенням суду.

               3. Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.

               Вимоги до форми договору пожертви визначені ст. 719 ЦК України:
договір пожертви предметів особистого використання і побутового призначення може бути укладений усно;

 договір пожертви нерухомої речі укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню;
договір пожертви з обов'язком передати дарунок в майбутньому укладається в письмовій формі;
договір пожертви рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі;
договір пожертви валютних цінностей на суму, що перевищує 50 кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

4. Нотаріальне посвідчення договору дарування (пожертви).

             В нотаріальній практиці серед усіх договорів дарування або пожертви найбільшу питому вагу становлять договори дарування нерухомого майна, рідше зустрічаються договори дарування транспортних засобів. Серед договорів пожертви – правочини, предметом яких є гроші.До нотаріального посвідчення правочину нотаріус зобов'язаний здійснити перевірку дієздатності та правоздатності сторін правочину. При перевірці цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи нотаріус зобов'язаний ознайомитися з установчими документами, свідоцтвом про державну реєстрацію, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців цієї юридичної особи.
            При посвідченні правочинів нотаріус встановлює особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, а також дійсні наміри кожної із сторін та відсутність у них заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін.

             Особливою рисою посвідчення договору дарування між юридичними особами є те, що нотаріус перевіряє, чи передбачено установчими документами право дарувальника здійснювати дарування.

                Посвідчення угод про дарування житлового будинку (квартири), земельної ділянки, іншого нерухомого майна провадиться за місцем розташування вказаного майна або за місцем реєстрації однієї із сторін правочину.

               Договір дарування нерухомого майна посвідчується за умови подання документів, що підтверджують право власності на таке майно. Перелік документів, які підтверджують право власності на нерухоме майно зазначено у додатку № 2 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року (зі змінами та доповненнями).

              Такими документами є:

1. Договір, за яким відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, лізингу, предметом якого є нерухоме майно, про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно, договір іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, спадковий договір (за наявності свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть чи рішення суду про оголошення особи померлою), договір про виділ у натурі частки з нерухомого майна, що є у спільній власності, про поділ нерухомого майна, що є у спільній власності.

2. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, що видається нотаріусом.

3. Свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом.

4. Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), видане нотаріусом.

5. Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону), якщо прилюдні торги (аукціон) не відбулися, видане нотаріусом.

6. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування.

7. Свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень державного та комунального житлового фонду.

8. Свідоцтво про право на спадщину та свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, видане консульською установою України.

9. Договір відчуження нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі, укладений шляхом проведення цільового біржового чи позабіржового аукціону з метою погашення податкового зобов'язання.

10. Рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.

11. Ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди.

12. Рішення засновника про створення державної (національної) акціонерної компанії, державної (національної) холдингової компанії, відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації (корпоратизації), та акт приймання-передавання нерухомого майна або перелік зазначеного майна, наданий засновником чи державним органом приватизації.

13. Дублікат правовстановлювального документа, виданий нотаріусом, органом місцевого самоврядування, органом приватизації, копія архівного правовстановлювального документа, видана державним архівом.

14. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно загальносоюзних творчих спілок колишнього СРСР, що видається Фондом державного майна.

15. Свідоцтво про право власності, видане Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об'єкти суб'єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла.

Окрім правовстановлюючого документа на житловий будинок, квартиру та інше нерухоме майно (за винятком земельної ділянки), якщо воно підлягає реєстрації, нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Як випливає із статті 377 Цивільного кодексу України, істотною умовою договору дарування ( або пожертви) житлового будинку, будівлі або споруди (крім багатоквартирних будинків) є розмір та кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташоване зазначене вище нерухоме майно. Такі відомості можуть міститися у Державному акті на право власності на земельну ділянку, витязі з Поземельної книги, довідці компетентного органу.

Якщо майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, необхідна взаємна згода їх на укладення договору. Така згода має бути висловлена письмово у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально (стаття 65 Сімейного кодексу України).
            У випадку, якщо у відчужуваному житловому будинку (квартирі) мешкають неповнолітні (малолітні) особи, необхідна згода органу опіки й піклування на здійснення такого правочину. Така згода (або дозвіл) необхідна також, коли майно придбавається на ім'я неповнолітніх (малолітніх) осіб.

Дозвіл органу опіки і піклування оформлюється у вигляді рішення виконавчого комітету відповідної міської, селищної або сільської ради, або розпорядження відповідної районної державної адміністрації за місцем проживання неповнолітніх (малолітніх) осіб.
При посвідченні договору нотаріус перевіряє, чи не перебуває предмет договору в іпотеці – за даними Державного реєстру іпотек, у податковій заставі – за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, а також відсутність заборони на відчуження (арешт) нерухомого майна – за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
           Особливий характер має нотаріальне посвідчення договору дарування земельної ділянки.
           Документами, що підтверджують право власності на земельні ділянки є державні акти, що видаються сільськими, селищними, міськими і районними радами, а також свідоцтва про право на спадщину, договори купівлі-продажу, міни, дарування тощо – у випадку набуття права власності на землю внаслідок успадкування або за цивільно-правовими угодами.
               Посвідчуючи такий правочин, нотаріус витребує витяг з Поземельної книги, а також витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

              При набутті права власності на земельну ділянку, зокрема, на підставі договору дарування державний акт на право власності на земельну ділянку долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку.
На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує договір дарування, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження.

             Порядок здійснення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2009 року N 439.
Стаття 132 Земельного кодексу України закріплює положення про істотні умови договору відчуження земельної ділянки.

            Отже, договір дарування (пожертви) земельної ділянки повинен містити:
а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);
б) вид угоди;

в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);
г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;
ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;
д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);
є) права та обов'язки сторін;

ж)кадастровий номер земельної ділянки;

з) момент переходу права власності на земельну ділянку.

            Відповідно до частини 4 цієї статті, договори дарування (пожертви), предметом яких є земельні ділянки, підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація правочину проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням.

             Нотаріальне посвідчення договорів дарування транспортних засобів здійснюється після зняття їх обліку в органах Державтоінспекції.

             Правовстановлювальні документи на транспортні засоби (свідоцтва про державну реєстрацію ТЗ, технічні паспорти) після огляду нотаріусом передаються сторонам правочину, про що робиться відповідна відмітка на примірнику договору, що залишається у справах нотаріуса.

               Окрім правовстановлювальних документів на транспортні засоби, нотаріус витребовує звіт про їх оцінку, яка здійснюється суб'єктами оціночної діяльності відповідно до Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»
               За посвідчення договору дарування чи пожертви нерухомого майна сплачується державне мито у розмірі 1% суми договору (тобто вартості нерухомого майна), але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. За посвідчення договору дарування чи пожертви транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів: 1 % вартості - при даруванні дітям, одному з подружжя, батькам, та 5% вартості – при даруванні іншим особам.
              Відповідно до статті 174 Податкового кодексу України, кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються згідно з правилами, встановленими для оподаткування спадщини.

Таке майно оподатковується:

а) за нульовою ставкою:

– при укладенні договорів між членами сім'ї першого ступеня споріднення (батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі усиновлені);
– при прийнятті дарунку особою, яка є інвалідом I групи або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, та прийняття в дарунок нерухомого майна дитиною-інвалідом;

б) за ставкою 5 % – вартість дарунку, прийнятого особами, які не є членами сім'ї першого ступеня споріднення;

в) за ставкою 15 (17) % ¬– при прийнятті дарунку фізичною особою-нерезидентом, а також резидентом – від фізичної особи-нерезидента.

              Особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є фізичні особи, які отримали дарунок. У зв'язку з цим, рекомендується роз'яснювати сторонам статтю 174 Податкового кодексу України, про що зазначати у тексті договору.

              Проте, посвідчення договору дарування за участю фізичної особи-нерезидента (як дарувальника, так і обдаровуваного), можливе за умови сплати обдаровуваним податку до такого посвідчення. Копія платіжного документа долучається до примірника договору, що залишається у справах нотаріуса.

              Обов'язком нотаріуса є щоквартальне подання до органу державної податкової служби інформації про посвідчення договорів дарування за формою 1ДФ.