Проблема подвійного громадянства (біпатризму) в Україні за останні роки набуває все більшої актуальності, що обумовлено насамперед особливостями розвитку держави, яка перебуває на шляху становлення.

 

Біпатризм, як поширене явище в Україні має свої особливості. В першу чергу воно гальмує процес формування спільних цінностей, пріоритетів розвитку нації та, відповідно, єдності народу. Інститут біпатризму нівелює міцність стійкого юридичного зв'язку між громадянином і державою. Наслідком практики набуття подвійного громадянства можуть стати міжнародні конфлікти, послаблення спроможності держави впливати на своїх громадян, а також захищати їхні інтереси за кордоном. Біпатризм часто використовується для ухилення від обов'язків громадянина перед державою (військова служба, сплата податків), для полегшення кримінальної діяльності. Слід зазначити, що біпатриди користуються правами і виконують обов'язки відносно держав, громадянами яких вони є.

 

У пункті 1 ст. 2 Закону України "Про громадянство України" одним із визначальних принципів законодавства України про громадянство є принцип єдиного громадянства. Громадянин України, що набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, у правових відносинах з Україною зилишається лише громадянином України; якщо ж іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він також визнається лише громадянином України.

 

У зв'язку з цим значну увагу слід звернути на статтю 19 «Підстави для втрати громадянства України» вищезазначеного Закону. Зокрема в диспозиції даної статті, підставами для втрати громадянства України визначено: добровільне набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави; набуття громадянства України внаслідок обману; добровільний вступ на військову службу іншої держави.

 

Однак складною проблемою, що виникає в міжнародному приватному праві та потребують свого вирішення щодо біпатридів, є, наприклад, їх участь у приватизаційних процесах, реалізація ними права власності на землю, нерухоме майно, реалізація права на житлову площу, освіту, виконання військового обов'язку, сплата податків і т. ін.

 

Відповідно до п. 4 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Прийняті ж іноземними громадянами чи особами без громадянства землі сільськогосподарського призначення у спадщину відповідно до п. 4 ст. 81 ЗК України протягом року підлягають відчуженню: відповідно до ст. 23 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумі; ст. 16 вказаного Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці не можуть бути членами політичних партій України; іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України (ч. 4 ст. 8 вказаного Закону). Так, наприклад, іноземець не може бути засновником фермерського господарства, оскільки згідно ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" таким правом наділені лише громадяни України; також тільки громадянина України може бути призначено на посаду судді (ст. 7 Закону України "Про статус суддів") не говорячи вже про неспроможність іноземця отримати споживчий кредит в будь-якому з національних банків України тощо.

 

Існують відмінності і у правовому статусі іноземців, які постійно проживають в Україні (іммігрантів), та іноземців, що перебувають в Україні тимчасово. Так, згідно Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" тільки іммігранти прирівнюються до громадян України у праві на трудову діяльність (ст. 8), на охорону здоров'я (ст. 10), на житло (ст. 12), на освіту (ст. 14). На відміну від цього іноземцям, які тимчасово перебувають на території України, медична допомога надається уна тер иторії України, є платним, якщо інше не встановлено міжнародними

угодами України.

 

Слід зауважити, що громадянам України, які при перетині українського кордону використовують другий паспорт, не має значення чи це румунський, чи російський, варто пам'ятати, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» № 3857-ХІ від 21.01.1994 року документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка.

 

Тому у випадку пред'явлення громадянином України паспорту громадянина іншої держави відповідно до ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення такі дії кваліфікуються, як незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України,

 

Зокрема, диспозиція даної статті звучить так: «Перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб. Ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб».

 

Відповідно до статті 260 згаданого Кодексу у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів. Порядок адміністративного затримання, особистого огляду, огляду речей і вилучення речей та документів з метою, передбаченою цією статтею, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

 

Стаття 261 Кодексу України про адміністративні порушення передбачає, що про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

 

Про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

 

Згідно статті 262 Кодексу адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може провадитися лише органами (посадовими особами), уповноваженими на те законами України, зокрема, в даному випадку органами прикордонної служби.

 

Сьогодні у Верховній Раді України зареєстровано ряд законопроектів, які можуть розв'язати згадані недоліки вітчизняного законодавства щодо подвійного громадянства. Це проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про громадянство України» (щодо усунення колізій, які дозволяють подвійне громадянство)» № 2752 від 05.09.2008 (поданий народними депутатами України Зарубінським О.О. та Рудченком М.М.); проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо відповідальності за приховування факту перебування у громадянстві іншої держави або набуття такого громадянства)» № 3102 від 11.09.2008 (поданий народними депутатами України Макієнком В. П. та Швецем В. Д.); проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо декларації про іноземне громадянство)» № 3102-1 від 18.11.2008 (поданий народним депутатом України Яворівським В.О.).

 

У проекті Закону України № 2752 від 05.09.2008 передбачається встановити, що підставою для позбавлення громадянства України є отримання та використання громадянином України документів, які підтверджують громадянство іншої країни. Таким чином, особі, котра автоматично набула іноземне громадянство (наприклад, за фактом народження на території іноземної країни) дозволятиметься збереження українського громадянства лише до моменту, коли вона скористається документами, що засвідчують її іноземне громадянство. Зважаючи на те, що отримання та використання документів - добровільна і свідома справа (у повнолітньому віці), то позбавлення громадянства відповідатиме Європейській конвенції про громадянство (пункт «а», частини першої статті 7), ратифікованої Україною. У проекті Закону України № 3102 від 11.09.2008 пропонується доповнити Закон України «Про громадянство України» статтею 191, де передбачити обов'язок громадянина України повідомити про факт набуття або перебування у громадянстві (підданстві) іншої держави (держав), а саме: протягом тридцяти календарних днів повідомити письмово про це будь-який з державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства. За неповідомлення протягом вказаного терміну пропонується встановити відповідальність та доповнити Кримінальний кодекс України новою статтею в розділі «Злочини проти основ національної безпеки України», встановивши кримінальну відповідальність у вигляді обмеження волі на строк до п'яти років або штрафу в розмірі десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Слід зазначити, що пропоновані санкції вбачаються неадекватно суворими для даного виду правопорушення.

 

У проекті Закону України № 3102-1 від 18.11.2008 пропонується визнати неможливим для особи мати одночасно громадянство України та іншої держави. Цим проектом передбачається дати більш докладне визначення єдиного громадянства, яке згідно з проектом «виключає можливість одночасного перебування фізичної особи у громадянстві (підданстві) двох і більше держав, а також виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України». Якщо ж громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною до видання указу Президента України про припинення громадянства він визнається лише громадянином України.

 

Законопроектом також передбачається введення нової статті 191 «Повідомлення про отримання громадянства (підданства) іншої держави або держав», згідно з якою повнолітні громадяни України у разі добровільного отримання громадянства іншої держави зобов'язані подати декларацію про наявність іноземного громадянства протягом дев'яноста календарних днів.

 

Відлік терміну починається з моменту отримання документа, що підтверджує громадянство (підданство) іншої держави або держав. Повідомлення про наявність громадянства (підданства) іншої держави або держав має здійснюватися шляхом подання декларації про наявність іноземного громадянства до спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань громадянства.

 

Як правило, у міжнародній практиці вважається, що особа, котра має подвійне громадянство, повинна насамперед керуватися законами тієї країни, у якій вона мешкає на цей час. Однак, як свідчить міжнародна юридична практика, нерідко виникають ситуації, коли необхідність виконувати закони одночасно двох держав призводить до суперечності й людина опиняється перед складним вибором: закон якої країни порушити, щоб не порушити законів іншої.

 

Тому, юристи закликають як слід усвідомити той факт, що коли ви потрапляєте в скрутне становище в тій країні, громадянином якої є, офіційні представники іншої країни, громадянином якої ви також є, уже не зможуть вам допомогти.