Суспільство, метою якого є побудова правової держави повинно зробити все, щоб панували закони, організованість, дисципліна. Для цього потрібні зусилля усіх його структур, перш за все по формуванню правової культури громадян.

Велика роль у досягненні цієї мети покладається на координаційно-методичні ради з правової освіти населення та зусилля усіх органів і організацій, причетних до поширення знань про державу і право. Зокрема, кількості лекторіїв правових знань, юридичних консультацій на громадських засадах, виступів лекторів-юристів.

Відомо, що особистість з непохитними громадськими звичками формується у сім’ї, дитячому садку, школі, інших навчальних закладах, за місцем роботи та проживання. Якщо не спрацює лише одна ланка, наслідки, як правило, є негативними. Законом України «Про освіту» обов’язок дотримувати законодавство покладається на учнів та студентів (Стаття 52. Обов'язками вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів відповідно є додержання законодавства, моральних, етичних норм тощо. Відповідно до ст. 59 ЗУ «Про освіту» батьки несуть відповідальність за розвиток дитини, зокрема, виховання поваги до законів, прав, основних свобод людини. Але такий обов’язок не передбачений у педагогічних колективах (стаття 56 – обов’язки педагогічних та науково-педагогічних працівників).

Необхідно приділяти увагу розробленню методичних рекомендацій з правових дисциплін, про правове навчання батьків на базі навчальних закладів, про надання практичної допомоги учням ліцеїв, гімназій, шкіл у вивченні правознавства, у прийнятті участі в правових олімпіадах.

Положення про правову просвіту та виховання громадян включені в такі акти законодавства, як Закони України «Про прокуратуру», «Про міліцію». Указ Президента України від 18.10.2001 року № 992/2001 «Про Національну програму правової освіти населення» передбачає дальше створення необхідних умов для набуття широкими верствами населення правових знань та навичок у їх застосуванні, забезпечення доступу громадян до джерел правової інформації, а також визначає основні напрями правоосвітньої діяльності та першочергові заходи щодо їх реалізації. Метою Програми є підвищення загального рівня правової культури та вдосконалення системи правової освіти населення, набуття громадянами необхідного рівня правових знань, формування у них поваги до права.

Для реалізації завдань, визначених Національною програмою правової освіти населення Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 року № 366 затверджене Положення про Всеукраїнську міжвідомчу координаційно-методичну раду з правової освіти населення.

Правова інформація - сукупність документованих або прилюдно оголошених відомостей про право, його систему, галузі, інститути, норми, джерела, права, свободи, обов’язки , про реалізацію права, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними, їх профілактику тощо.

У статті 18 Закону України «Про інформацію», зокрема, визначено, що одним з видів інформації у державі є правова інформація - сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Відповідно до Конституції України ( 28.06.1996 ) та Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» визначений порядок всебічного і об'єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації і захисту їх від монопольного впливу органів тієї чи іншої гілки державної влади або органів місцевого самоврядування. Даний закон є складовою частиною законодавства України про інформацію.

Даною правовою нормою, визначається широке коло питань, з яких держава інформує населення – від поняття про право до конкретних заходів боротьби із правопорушеннями та їх профілактики. Це вказує на те, що у правовій сфері держава діє відкрито. Практика свідчить: чим краще громадяни інформовані про державу і право, про проблеми у цій галузі, тим активніша їх творча позиція, тим швидше долатимуться негативні явища.

У законі визначені дві групи джерел правової інформації. Перша – документовані юридичні акти та правові принципи. Це – Конституція України, законодавчі і підзаконні акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти. Держава, як передбачено вказаною нормою, взяла на себе обов’язок забезпечити усім громадянам доступ до законодавчих та інших нормативних актів. З цією метою правові акти повинні видаватися масовими тиражами у найкоротші строки після набрання ними чинності.

Попит населення на юридичну літературу збільшується. Збірниками законодавчих актів з безліччю поправок, вирізками із текстів газет, журналів важко користуватись навіть юристам-практикам. Тому для забезпечення необхідною нормативно-правовою базою Міністерством юстиції України видаються фундаментальні багатотомні офіційні видання «Офіційний вісник України», «Кодекси України» та «Систематичне зібрання чинного законодавства України» в яких опубліковуються акти Верховної Ради України, Президента України, Уряду України, Конституційного Суду України, Національного банку України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади України, що зареєстровані в Міністерстві юстиції України, міжнародні договори України.

Дані видання виходять у спеціальних теках з роз’ємними замками, забезпечуються постійною підтримкою текстів актів у контрольному стані. Кожний номер містить комплект змін до актів, опублікованих ц попередніх номерах. Наводиться реєстр змін, подається пошуковий апарат.

Але проблема цим не вичерпується. Необхідно вживати заходи до видання підручників і посібників з правових дисциплін для учнівської молоді та слухачів системи підвищення кваліфікації кадрів; сучасних словників юридичних термінів, коментарів до нових законів тощо.

Видають юридичну літературу і деякі підприємницькі структури. Не усі з них роблять це кваліфіковано.

Друге джерело правової інформації – повідомлення преси, телебачення, радіо, публічні виступи та інші засоби інформації з правових питань. У законі не випадково на перше місце поставлено засоби масової інформації. Наукові дослідження, опитування населення свідчать про те, що громадяни в основному черпають знання про державу і право (крім навчальних закладів) з цього джерела. Газети «Голос України», «Урядовий кур’єр», «Юридичний вісник України», «Закон і бізнес», журнали «Бюлетень Міністерства юстиції України, «Право України», «Юридичний журнал» сьогодні несуть велике навантаження по поширенню юридичної інформації. Відіграють немалу роль в поширенні правових знань і місцеві періодичні видання «Чернівці», «Версії», «Конкордія» у яких постійно висвітлюється правова тематика.

Практика свідчить: найкраще правова інформація налагоджена там, де є ділові зв’язки юридичних відомств та журналістських організацій, телерадіомовних об’єднань, друкованих засобів масової інформації.

Правоохоронні органи і преса повинні об’єднувати зусилля по виданню юридичних рубрик.

Зміст актів законодавства, які регулюють економічні питання, соціальний захист населення, пенсійне законодавство та інші сучасні відносини мають бути доступні для всіх. Людина, яка не має юридичної освіти, навіть за умови придбання потрібного законодавчого акту, не завжди зрозуміє його суть. Необхідні компетентні коментарі, консультації, відповіді на запитання. Необхідно збільшувати їх кількість у засобах масової інформації.

Велику роль у правовому вихованні та правовій освіті населення відіграють публічні виступи. Зацікавленість виступами юристів-науковців, працівників юстиції, суду, прокуратури, органів внутрішніх справ залишається високою. Необхідно вживати заходи по збільшенню кількості лекцій, бесід, «круглих столів», вечорів запитань та відповідей, сходів громадян на правову тематику та інших заходів безпосереднього спілкування носіїв правової інформації і слухачів.

Відповідно до чинного законодавства учасника правовиховного процесу необхідно всіляко активізувати правову інформаційну діяльність в організованих аудиторіях – школах, профтехучилищах, технікумах, інститутах, університетах та навчальних закладах підвищення кваліфікації. Сприяти розвитку правового навчання кадрів. Потрібно також розширити діяльність правових громадських приймалень.

Значним має бути внесок у справу покращення правової інформації населення юристів-науковців, викладачів права, юрисконсультів, працівників органів та установ юстиції, прокуратури та внутрішніх справ. Не варто бути сторонніми спостерігачами суддям, адвокатам та іншим юристам-фахівцям. Спілкування з громадянами, відверта розмова про проблеми у правовій сфері лише додає авторитету, стимулює кращу роботу.