Поряд з розслідуванням злочинів та адміністративних правопорушень в юридичній практиці широко застосовується службове розслідування, яке відповідно до нормативних актів різної правової сили може чи повинно проводитись за наявності певних об-ставин.

Ці обставини дуже різноманітні, наприклад, порушення трудової дисципліни.

У ході проведення будь-якого службового розслідування перевіряється інформація про заподіяння чи створення загрози заподіяння шкоди суспільним відносинам, встановлюються причини та умови виникнення певних обставин негативного характеру, що відкриває можливість розробки внутрішньовідомчих організаційних заходів, спря-мованих на їх недопущення у майбутньому.

Залежно від конкретних обставин службове розслідування може мати й іншу мету, зокрема визначення ефективності тих чи інших заходів, встановлення наявності (відсутності) вини та її ступеня, зняття з державного службовця звинувачень чи підозри (по суті, в цьому разі службове розслідування виступає адміністративним засобом захисту честі та гідності цієї особи).

Порядок проведення службового розслідування стосовно державних службовців, за-тверджений постановою Кабінету міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 відповідно до нього у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян може бути проведено службове розслідування.

Службовому розслідуванню завжди притаманна контрольно-профілактична функція, оскільки воно, по-перше, неможливе без перевірки стану справ на тому чи іншому об’єкті або вжитих у зв’язку з певними обставинами заходів і, по-друге, у будь-якому разі спрямоване на виявлення та усунення причин і умов виникнення обставин негативного характеру, що розслідувались. Крім того, це розслідування виконує юрисдикційну функцію тоді, коли воно спрямоване на дачу правової оцінки поведінки особи, причетної до заподіяння чи створення загрози заподіяння шкоди суспільним відносинам, зокрема при знятті з державного службовця звинувачень чи підозри (адже в цьо-му разі має місце індивідуальний спір).

Службове розслідування є стадією дисциплінарного провадження, якщо у ході його проведення перевіряється наявність у діях відповідної особи складу дисциплінарного проступку. У зв’язку з цим необхідно зазначити, що трудове законодавство (ст. 149 КЗпП України) встановлює лише обов’язок власника або уповноваженого ним органу зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, а також врахувати ступінь тяжкості вчиненого ним проступку, заподіяну шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Однак у багатьох випадках встановити обставини, за яких вчинено проступок, лише шляхом відібрання у порушника пояснення неможливо. Може виникнути потреба в одержанні пояснень від інших працівників чи в консультації спеціалістів, а також в узагальненні певної документації. Дуже важливо робити це при розслідуванні проступків державних службовців, до поведінки яких як на службі, так і поза нею ставляться осо-бливі вимоги.

Ускладнення процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності, характерне для проведення службового розслідування, має як негативний, так і позитивний аспект. З одного боку, це знижує оперативність застосування заходів юридичної відповідальності за вчинений проступок, а з другого – завдяки більш ретельній перевірці створює умови для забезпечення законності накладення стягнення, а також вжиття адекватних профілактичних заходів.

Оскільки службове розслідування може проводитись за фактами вчинення певними категоріями працівників (наприклад, співробітниками органів внутрішніх справ, проку-рорами) будь-яких правопорушень, за його результатами особу можна притягнути лише до дисциплінарної відповідальності і тільки тоді, коли вона є працівником тієї установи, де проводилось розслідування. Це свідчить про внутрішньовідомчий характер службового розслідування, який також дістає вияв при визначенні кола осіб, від яких можуть бути витребувані пояснення з питань, що виникають у ході проведення розслідування. Ці пояснення зобов’язані дати працівники установи (підприємства, організації), де проводиться службове розслідування. Від інших громадян пояснення можуть бути одержані лише за їх згодою, тоді як при провадженні у кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення будь-який свідок зобов’язаний повідомити все відоме йому у справі і відповісти на поставлені перед ним запитання.

Службове розслідування не може замінити провадження у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення, для якого законодавством передбачена чітко визначена процесуальна форма.

У переважній більшості випадків залишається невизначеною процесуальна форма службового розслідування. Якщо ж вона і визначається, то довільно, оскільки відсутні загальні для усіх випадків вихідні положення його проведення.

Основними положеннями, які у загальному вигляді можуть бути нормативно визначені для всіх видів службового розслідування, є підстава, мета, суб’єкт, строк і порядок проведення останнього, а також права та обов’язки цього суб’єкта і особи, стосовно якої проводиться розслідування. 

Щодо підстав та мети, то доцільно встановити, що службове розслідування проводиться за наявності визначених відповідними нормативними актами обставин з метою перевірки інформації про заподіяння чи створення загрози заподіяння шкоди суспільним відносинам, а у разі підтвердження цієї інформації – також з метою розробки внутрішньовідомчих організаційних заходів, спрямованих на недопущення подібних фактів у майбутньому і досягнення інших цілей, передбачених конкретними нормативними актами.

При вирішенні питання про суб’єкта службового розслідування більш прийнятним є нормативне закріплення положення, згідно з яким це розслідування повинно проводитись колегіально. Такий підхід сприятиме більш об’єктивному дослідженню обставин справи.

При нормативному встановленні строку службового розслідування необхідно виходити з того, що його тривалість не повинна перевищувати передбаченого законодавством терміну розгляду скарг, заяв та пропозицій громадян, а також строку для застосування дисциплінарного стягнення.

Визначення порядку проведення службового розслідування насамперед визначає нормативне врегулювання питань, пов’язаних з порушенням провадження, безпосереднім проведенням службового розслідування та документальним оформленням його результатів. Перші два аспекти цілком зрозумілі: провадження повинно порушуватись особою, якій законодавством надане таке право, а відповідне рішення мати форму правозастосовчого акта (наказу, розпорядження, резолюції); розслідування має здійс-нюватись планово, шляхом одержання письмових пояснень від певних осіб, огляду місця події, проведення консультацій зі спеціалістами тощо.

У ході проведення службового розслідування встановлюються певні факти, документальне оформлення його результатів має здійснюватись шляхом, складання відповідного акта з наведенням у ньому конкретних висновків, а також рекомендацій щодо вжиття організаційно-розпорядчих, у тому числі дисциплінарних, заходів.

За результатами службового розслідування та зроблених висновків приймається рішення, яке може передбачати вжиття відповідних організаційно-розпорядчих заходів. Водночас акт є довідково-інформаційним документом, оскільки він лише підтверджує виявлені комісією факти та містить певні рекомендації. Тому виникає необхідність видавати за результатами службового розслідування організаційно-розпорядчий документ (наказ, розпорядження, вказівку). При цьому заходи, вжиття яких він передбачатиме, можуть не збігатися з рекомендаціями, викладеними в акті, оскільки останні не мають обов’язкової сили для особи, котра його розглядає. Затвердження акта та ви-дання наказу (розпорядження, вказівки) однією й тією ж особою не сприятиме об’єктивності службового розслідування, бо потягне за собою нав’язування нею своєї думки комісії при складанні акта.

З метою забезпечення належних умов для вжиття вичерпних заходів, спрямованих на вирішення завдань службового розслідування треба нормативно визначити права та обов’язки осіб, яким доручається його проведення.

Зазначеним особам мають бути надані такі права:

отримувати від державних службовців, інших працівників органу (підприємства, установи), в якому працює особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, усні чи письмові пояснення, консультації спеціалістів з питань службового розслідування;

ознайомлюватися і вивчати з виїздом на місце відповідні документи, у разі потреби знімати з них копії та долучати їх до матеріалів службового розслідування;

отримувати та збирати згідно із законодавством інформацію, пов'язану із службовим розслідуванням, від інших юридичних та фізичних осіб на підставі запиту керівника державного органу (посадової особи), який призначив службове розслідування, або керівника державного органу, якому доручено проведення службового розслідування.

Водночас на цих осіб повинні бути покладені певні обов’язки. Вони мають: вживати усіх заходів для збирання інформації, необхідної для досягнення мети службового розслідування; заявляти самовідвід за наявності обставин, які можуть породжувати особисту зацікавленість у його результатах, не порушувати прав особи, стосовно якої проводиться розслідування, а також інших осіб; при виявленні порушень вживати заходів щодо їх усунення, а у разі неможливості цього доповісти керівнику для вжиття відповідних заходів з його боку; при встановленні ознак злочину інформувати про це відповідні правоохоронні органи та керівника установи (організації, підприємства), де проводиться службове розслідування. Переліченими вище правами та обов’язками повинен бути наділений і голова комісії. Однак, крім цього, останньому має бути юридично забезпечена можливість належним чином організовувати роботу комісії. У зв’язку з цим він має складати плани службового розслідування, контролювати хід його виконання, забезпечувати своєчасність подання на розгляд відповідному керівнику акта розслідування. Водночас голові комісії повинно бути надане право давати її членам обов’язкові до виконання доручення з питань розслідування.

Необхідно також визначити правове становище особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, забезпечивши можливість її активної участі в ньому. Особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право в будь-який момент узяти в ньому участь, пояснювати факти, робити заяви, подавати відповідні документи і порушувати клопотання про залучення нових документів, вимагати додаткового вивчення пояснень осіб, причетних до справи. Водночас на цю особу доцільно покласти обов’язок не ухилятись від службового розслідування та не перешкоджати його про-веденню.

Розгляд акта службового розслідування і прийняття за результатами останнього відповідного рішення знаходяться за межами розслідування. Особливість рішення полягає в тому, що у будь-якому разі можуть вживатись заходи щодо недопущення настання певних негативних обставин у майбутньому. Крім того, може прийматись рішення про притягнення винної особи до дисциплінарної відповідальності; передачу матеріалів службового розслідування органам адміністративної юрисдикції (за наявності ознак адміністративного правопорушення) згідно з встановленою підвідомчістю або прокурору, органу попереднього розслідування (за наявності ознак злочину).