Одним із хвилюючих питань сьогодення є захист громадянами своїх прав за рахунок отримання кваліфікованої правової допомоги. Так, Конституція України (ст. 59) закріплює право кожного на правову допомогу, яка у визначених законом випадках надається безкоштовно. І тут особливої уваги заслуговує адвокат - юрист, що надає юридичну допомогу громадянам та організаціям і захищає їхні інтереси шляхом консультацій, судового захисту і представництва. 
     Надання адвокатом правовової допомоги здійснюється на підставі договору з клієнтом (договір про надання правової допомоги) або за призначенням особи, що здійснює дізнання, слідчого чи суду в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством України.
     У випадках існування нагальної потреби надання правової допомоги договір може укладатись в усній формі з подальшим його письмовим відображенням. При проведенні адвокатом консультативно-роз'яснювальної роботи з правових питань, формування довідок щодо законодавства, складання окремих правових документів використовується спрощена письмова форма. В усіх інших випадках договір потребує письмового оформлення. 
     Відповідно до норм чинного законодавства зміст договору про надання правової допомоги повинен відповідати наступним вимогам:
      1. Чітке і недвозначне визначення всіх головних умов, на яких адвокат приймає доручення клієнта; 
       2. Обов'язкове зазначення в договорі таких відомостей:
- прізвище, ім'я та по батькові, адреса фізичної особи або назва та адреса юридичної особи - клієнта;
- ті ж відомості щодо особи, яка уклала договір на користь клієнта та діє в його інтересах;
- прізвище, ім'я та по батькові адвоката (або назва адвокатського об'єднання), який надаватиме правову допомогу та його адреса;
- зміст доручення: де та яка саме правова допомога має надаватися за договором;
- розмір гонорару, порядок його обчислення (фіксована сума, погодинна оплата) і внесення (авансування, оплата за результатом, тощо);
- розмір, порядок обчислення і внесення фактичних видатків, пов'язаних з виконанням доручення;
- підписи осіб, що уклали договір.
     3. Відсутність положень, що суперечать чинному законодавству, Правилам адвокатської етики. Зокрема, забороняється включення в договір з клієнтом положень про позбавлення його права на стягнення шкоди, заподіяної неналежним виконанням прийнятого зобов’язання або про обмеження такого права.
Укладенню договору передує процес так званого розгляду та прийняття адвокатом доручення, де обов’язковим є дотриманням принципів добросовісності, законності, компетентності та конфіденційності.
     Розглядаючи доручення щодо надання правової допомоги, адвокат повинен зважити свої можливості по його виконанню і зобов'язаний відмовитись від прийняття, якщо є достатні підстави вважати, що стосовно цієї ситуації норми Правил адвокатської етики, в яких втілений принцип компетентності, не можуть бути ним дотримані. 
Крім цього, у випадку, коли для досягнення рівня компетентності, необхідного для належного виконання зобов’язання, правник потребує спеціальної підготовки (яка виходить за межі звичайної і вимагає значно більше часу через відсутність спеціальних знань законодавства, що підлягає застосуванню в даному випадку, або досвіду ведення відповідної категорії справ), він зобов'язаний до укладення договору з клієнтом попередити останнього про необхідність її проведення.
Ще однією, законодавчо визначеною причиною відмови від прийняття доручення може бути значний обсяг зайнятості юриста, внаслідок якого неможливо забезпечити необхідну сумлінність, оперативність та досконалість його виконання, ретельність підготовки (окрім випадків, коли відмова від прийняття доручення в конкретній ситуації може призвести до суттєвого порушення прав та законних інтересів особи, або коли клієнт дає згоду на запропоновані йому строки виконання бажаного, якщо відстрочка суттєво не позначиться на можливості належної реалізації взятого зобов'язання).
     В будь-якому випадку, до укладення договору адвокат зобов'язаний попередити клієнта про всі складнощі і можливі негативні наслідки для результату виконання визначеного завдання, пов'язані з обсягом його зайнятості. А до моменту підписання договору про надання правової допомоги у справі, що підлягає судовому розгляду, обов'язково повинен з'ясувати всі відомі обставини, що можуть позначитися на визначенні наявності правової позиції та її змістовному вираженні, а також запитати і вивчити всі відповідні документи, які є в розпорядженні оcоби, яка звернулась за допомогою. 
     Якщо для реалізації зобов'язання необхідним є вчинення дій, що виходять за межі визначених професійних прав та обов'язків, або кінцева мета, якої бажає клієнт чи способи її досягнення, на яких він опирається є протиправними, то правозахисник відмовляється від прийняття такого доручення. У випадку наполягання на використанні засобів, котрі є протиправними, особі потрібно повідомити про неприпустимість їх застосування та неодмінно вказати на можливі законні шляхи досягнення того самого або подібного результату. Якщо ж і при цьому не вдається узгодити зміну змісту доручення, адвокат в укладенні договору відмовляє. 
Не підлягають прийняттю та виконанню і ті доручення, які в процесі реалізації можуть потягнути розголошення відомостей, що складають предмет адвокатської таємниці згідно із Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (крім випадків, коли на це було отримано письмову згоду особи, зацікавленої в збереженні конфіденційності та за умови, що її інтересам при цьому об'єктивно не завдаватиметься шкода).
     В цьому зв'язку дана відмова породжує обов’язок зберігати конфіденційність інформації, повідомленої особою у ході проведених переговорів, або такої, що стала відомою у зв'язку з цим.
      Таким чином, беручи до уваги визначені принципи та наявність/відсутність фактичних і правових підстав для прийняття доручення адвокат неодмінно повідомляє про це клієнта, який в першому випадку має право на належне інформування в загальних рисах, який час і обсяг роботи вимагатиметься для його виконання, та які правові наслідки досягнення бажаного ним результату, а в другому - може погодити зміну змісту доручення, що відповідав би тому гіпотетичному результату, котрий може бути досягнутий згідно з чинним законодавством, або ж відмовитись від укладення договору. 
      Поряд із вищезазначеним, слід зауважити так само про обов'язок юриста проінформувати особу стосовно можливого наслідку реалізації визначеного договором завдання на підставі закону і практики його застосування, а також про існування несприятливого досвіду застосування відповідних норм права. Разом з цим, законодавством встановлено заборону запевнювати чи надавати будь-які гарантії щодо реального результату виконання завдання, прямо або опосередковано сприяти формуванню у клієнта необґрунтованих надій, а також уявлень стосовно можливості здійснення впливу іншими засобами, окрім сумлінного виконання своїх професійних обов'язків. 
      Приймаючи зобов'язання щодо надання правової допомоги, правозахисник повинен взяти до уваги й інші справи, в яких він бере участь. Адже досить часто трапляються випадки, коли надання допомоги одній особі може спричинити виникнення суперечності інтересів іншої. В такому разі адвокат відмовляє особі у прийнятті доручення.
     Винятковим виходом з даної ситуації може бути надання письмової згоди нового і попереднього клієнтів, щодо яких ймовірне виникнення конфлікту інтересів (за умови, що адвокат вбачає шляхи забезпечення відсутності ризику заподіяння шкоди інтересам котрогось з клієнтів). Втім, варто врахувати, що суперечність може стосуватись так само і інтересів адвоката, пов'язаних з ним осіб чи адвокатського об'єднання, членом котрого він є, або ж взагалі суперечити його професійним (іншим) обов'язкам, партійним чи релігійним переконанням. 
     Тоді, зважуючи всі «за» і «проти», проаналізувавши можливість збереження незалежності і об'єктивності своїх висновків та дій, а також дотримання всіх інших професійних та етичних вимог, правник може отримати письмову згоду клієнта і приступити до виконання такого доручення.
Проте, в будь-якому випадку він не може приймати зобов'язання надати правову допомогу, якщо в його предметі безпосередньо зацікавлений він особисто або пов'язані з ним особи (в т.ч. партнер, помічник, член технічного персоналу, член адвокатського об'єднання, до якого належить адвокат) від клієнта, інтереси котрого суперечать інтересам вказаних вище осіб.
    За відсутності умов та обставин, що перешкоджають прийняттю доручення про надання правової допомоги, реалізуючи взяте на себе зобов'язання, адвокат приступає до його виконання.
    Успішне здійснення даної виконавської діяльності завжди вимагає забезпечення високого рівня стриманості, коректності, інтелігентності. 
Та поряд з цим, значна увага приділяється моральності правника. Це пояснюється тим, що в роботі адвоката значно частіше й гостріше, ніж у будь-якій іншій юридичній діяльності, виникають ситуації, правильний вихід з яких залежить від дотримання передусім не тільки правових норм, але й моральних принципів.
Так, забезпечуючи стандарти довіри, консультуючи клієнта, він повинен не тільки дати правильну пораду, але й переконатися, що її правильно зрозуміли, чесно висловлювати особі, що звернулась за допомогою неупереджену думку про ймовірний результат справи, уникати дій, спрямованих до підриву довіри, так як всяке зловживання довірою є несумісним зі званням адвоката.
      Отож, підсумовуючи, зауважую, саме принципова, кваліфікована та психологічно грамотна діяльність юриста (адвоката) є гарантією того, що порідшають або зникнуть випадки, коли прийняте державними (в тому числі судовими) органами рішення порушує законні права та інтереси громадян або коли невинуватий безпідставно притягується до відповідальності і несе покарання. 
      До того ж, це сприятиме підвищенню рівня довіри до правоохоронних та правозахисних органів, оскільки належний (надійний) захист прав людини – це один із важливих напрямків діяльності та критерій оцінки роботи всіх інститутів держави, що в свою чергу характеризують її позицію як на мікро- або т.зв. внутрішньому рівні (повага громадян до права, довіра до державно-владних інституцій, впевненість у можливості бути захищеними та отриманні кваліфікованої правової допомоги вітчизняними фахівцями тощо), так і на макрорівні (авторитетність та репутація держави на міжнародній арені, визнання та співпраця з іншими країнами, обмін досвідом в правовій сфері, в тому числі з питань отримання/надання правової допомоги та ін.).

___________________________
ЖАННА ПАТЄХІНА,
провідний спеціаліст
сектора з питань банкрутства
Головного управління юстиції
у Чернівецькій області