В усіх сферах правового регулювання, включаючи й виконання кримінальних покарань, мають набути розвитку і конкретизації фундаментальні конституційні принципи, на яких базуються взаємовідносини між правовою державою і особою: верховенство права та правового закону і суворе підпорядкування праву діяльності всіх державних органів та посадових осіб, обмеженість і підзаконність державної влади; невід’ємність, непорушність та недоторканність прав і свобод особи; взаємна відповідальність держави та особи.

Особливого значення ці положення набувають у діяльності при виконанні кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі, оскільки ці покарання здійснюються за істотного обмеження прав громадянина та застосування до нього заходів державної примусовості.

Основні права засуджених чітко регламентовані Кримінально-виконавчим кодексом України. Всю сукупність прав засуджених до позбавлення волі можна умовно поділити на три групи:

Перша група включає в себе конституційні права, які характеризуються сукупністю соціально-економічних, політичних і особистих прав, свобод та обов'язків людини та громадянина.

В сфері соціально-економічних прав, на засуджених розповсюджуються право на працю, освіту, охорону здоров'я, право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника та і в інших випадках, передбачених законом, на користування досягненнями культури, на наукову та технічну творчість, на відпочинок і інші. Разом з тим, більшість з цих прав у зв'язку з відбуванням покарання у виді позбавлення волі в певній мірі зазнають певних змін та обмежень.

Засуджені до позбавлення волі, як і громадяни України, не позбавлені права на працю, яке закріплене у статті 43 Конституції, але внаслідок відбування покарання у виді позбавлення волі, це право засуджених в певній мірі змінюється та обмежується. Засуджені обмежені у виборі виду праці. Крім цього, закон передбачає, що засуджені в місцях позбавлення волі повинні працювати.

Зокрема у ч. 1 ст. 118 КВК України закріплена норма, відповідно до якої засудженні до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, і залучаються до суспільно-корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 118 КВК України засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.

Право на освіту, передбачене статтею 53 Конституції, стосовно засуджених реалізується через норми ст. ст. 125 - 126 КВК України, які передбачають, що у колоніях відповідно до законів України "Про освіту" і "Про загальну середню освіту" для засуджених забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти.

Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

            Як і всі громадяни України, засуджені мають право на охорону здоров'я та медичну допомогу (ст. 49 Конституції). Це право засуджених реалізується через норми статті 116 КВК України, згідно яких у місцях позбавлення волі організуються необхідні лікувально-профілактичні заклади, засудженим забезпечується безоплатне медичне обслуговування, яке полягає в систематичному медичному огляді, лікуванні, наданні медичних консультацій.

Відповідно до ст. 117 КВК України до засуджених до позбавлення волі осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та тих, які не пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього, адміністрацією колонії застосовуються призначені судом примусові заходи медичного характеру або примусове лікування. Закон також покладає на засуджених обов'язок виконувати правила особистої і загальної гігієни та вимоги санітарії.

Право на соціальний захист у старості та у разі втрати працездатності (стаття 46 Конституції) також розповсюджується на засуджених і реалізується через норми кримінально-виконавчого законодавства України, зокрема через ст. 122 КВК України ("Пенсійне забезпечення засуджених до позбавлення волі"), яка передбачає, що засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом.

Особи, яким до відбування покарання призначена пенсія, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах. Призначена пенсія перераховується органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання пенсіонера і з неї відшкодовуються витрати на його утримання у виправній колонії (харчування, речове майно, комунально-побутові послуги та інше), при цьому не менш як 25 % пенсії зараховується на особовий рахунок засудженого.

Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.

В сфері прав та свобод людини і громадянина на осіб, засуджених до позбавлення волі поширюється дія ст. 25 Конституції, згідно якої громадянин України не може бути позбавлений громадянства, оскільки згідно ч. 2 ст. 7 КВК України засуджені, які відбувають покарання, не позбавляються громадянства України.

На засуджених поширюються права, передбачені ст. 38 Конституції, - брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 1998 року засуджені до позбавлення волі мають право обирати народних депутатів до Верховної Ради України. Крім цього вони мають право приймати участь у виборах Президента України та всеукраїнському референдумі. Однак у виборах до місцевих рад, місцевих органів самоврядування та у місцевих референдумах засуджені до позбавлення волі участі не беруть.

Статтею 127 КВК України передбачено створення самодіяльних організацій засуджених у колоніях, але ці організації не є суспільними організаціями і існують та працюють під контролем адміністрації виправної колонії.

            На засуджених поширюється право на свободу світогляду і віросповідання, передбачене статтею 35 Конституції, яке реалізується через норми ст. 128 КВК України. У колоніях здійснення свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов'язані із ставленням до релігії, підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для забезпечення ізоляції, громадської безпеки і встановлені КВК України.

Певні обмеження поширюються на такі особисті права засуджених, як право на особисту недоторканність, право на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов.

            В силу вимог режиму та ізоляції суттєво обмежується для засуджених передбачене статтею 33 Конституції право на свободу пересування та вільного вибору місця проживання. На території колонії засуджені повинні пересуватися тільки строєм. 

Більший обсяг прав у цьому питанні надається засудженим, які тримаються у дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального та середнього рівня безпеки, - у вільний від роботи час від підйому до відбою вони користуються правом вільного пересування в межах території дільниці, а з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією дільниці, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням.

Друга група включає в себе сукупність загальногромадянських прав засуджених. Позбавлення волі тягне за собою тимчасове (на час виконання покарання) позбавлення засуджених деяких загальногромадянських прав і обмеження можливості користування іншими громадянськими правами, які належали особі до її засудження.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Засуджений не втрачає права власності на майно, що належало йому до засудження, але обмежується в праві володіння, користування та розпорядження майном. Він не може користуватися своїм майном, яке залишилося по місцю його проживання до арешту чи засудження.

Засуджений також обмежений в праві розпоряджатися своїм майном, так як це право він може реалізувати тільки через обраного ним представника з використанням доручення, засвідченого адміністрацією виправної колонії. У відповідності з ч. 7 ст. 102 КВК України засуджені обмежуються в праві користування майном, яке надійшло разом з ними до колонії. Це обмеження зокрема стосується грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати у колоніях.

Виявлені у засуджених гроші, цінні папери та речі вилучаються і реалізуються у порядку КВК України. Засуджені можуть мати при собі тільки ті речі, перелік та кількість яких передбачені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, але разом з тим, вони не мають права продавати, дарувати чи відчужувати іншим особам або на користь інших засуджених предмети, речі і речовини, які знаходяться в їх особистому користуванні.

Для засуджених не встановлюються обмеження в реалізації права на спадщину, але в силу фізичної ізоляції, вони не можуть особисто вступити у володіння спадщиною і здійснюють це право через представника за дорученням, засвідченим адміністрацією колонії. Засуджені мають також право скласти заповіт, який повинен бути засвідчений начальником виправної колонії.

Засуджені залишаються суб'єктами прав і обов'язків в сфері сімейно-шлюбних правовідносин і батьківських прав, якщо вони не позбавлені їх за рішенням суду. Однак, в силу ізоляції засуджених ці права зазнають певних обмежень. Так засуджений, який відбуває покарання, не може безпосередньо приймати участь у вихованні дитини. У випадку засудження одного із подружжя до позбавлення волі на строк не менше 3 років законодавством передбачений спрощений порядок розірвання шлюбу. Засудження особи до позбавлення волі не є перешкодою для вступу особи у шлюб і з дозволу адміністрації колонії при відсутності причин, які перешкоджають реєстрації шлюбу, засуджений може взяти шлюб.

До третьої групи належать спеціальні права, які встановлюються для засуджених до позбавлення волі безпосередньо нормами кримінально-виконавчого законодавства України, виходячи із сутності даного виду кримінального покарання та необхідності дотримання встановлених законом вимог щодо забезпечення належного порядку виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі.

Законодавчо основні права засуджених до позбавлення волі закріплені у ст. 107 КВК України, згідно з якою засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому КВК України і нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань:

- одержувати інформацію і роз'яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі;

- користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними;

- брати участь у трудовій діяльності;

                - отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких; 

- розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами;

- здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови;

- одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі;

- зустрічатися з родичами та іншими особами;

- подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені і з питань, що стосуються їх особисто;

- брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально корисної спрямованості, займатися фізичною культурою і спортом;

- придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування;

- розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;

- одержувати освіту відповідно до законодавства про освіту;

- одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Слід мати на увазі, що ч. 2 ст. 107 КВК України передбачає, надання засудженим й інших прав, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання.

Спеціальні обов'язки та права засуджених до позбавлення волі закріплені також у Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, які затверджені наказом центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань N 275 від 25.12.2003 (далі - Правила). Перелік прав і обов'язків засуджених до позбавлення волі, який закріплений у Правилах, є більш ширшим за той, що передбачає КВК України. Це пояснюється тим, що у Правилах права і обов'язки засуджених до позбавлення волі більш конкретизуються, виходячи із необхідності забезпечення режимних вимог, встановлених для даного виду покарання.