Порядок видачі документів про державну реєстрацію актів цивільного стану

Право на отримання та порядок видачі документів про державну реєстрацію актів цивільного стану регулюється Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 №2398-VI, Порядком ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007  № 1064 (із змінами), та Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом  Міністерства юстиції України 18.10.2000 за № 52/5 (у редакції наказу Мін'юсту 24.12.2010  № 3307/5). Особа може повторно отримати документи про державну реєстрацію актів цивільного стану у випадку, якщо оригінал було вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено та у разі внесення змін до актового запису чи його поновлення, а у випадку, коли видача свідоцтв не передбачена чинним законодавством – видаються витяги з  Державного реєстру актів цивільного стану громадян. Повторна видача документів про державну реєстрацію актів цивільного стану здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану, а також дипломатичними представництвами та консульськими установами України за заявами певного кола осіб. Свідоцтво про народження може повторно отримати особа, якій виповнилося 16 років, за наявності паспорта (паспортного документа), а також батьки та усиновителі незалежно від віку дитини, опікуни, піклувальники, представники закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина, органу опіки та піклування. Особі, позбавленій батьківських прав, свідоцтва про народження дітей повторно не видаються. Свідоцтво про смерть повторно видається другому з подружжя, а також дітям, у тому числі й усиновленим, та їх законним представникам, близьким родичам померлого (братам і сестрам, онукам, діду і бабі як з боку батька, так і з боку матері), особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом, представнику органу опіки та піклування у разі виконання ним повноважень з опіки та піклування стосовно осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва. Свідоцтва про шлюб, розірвання шлюбу та зміну імені видаються особам, щодо яких складено актовий запис. Свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану можуть повторно видаватись на підставі нотаріально посвідченої довіреності. Після припинення шлюбу внаслідок його розірвання свідоцтва про шлюб не видаються. У даному випадку особа може отримати витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища. Особа, яка має намір отримати документ повторно, може особисто звернутися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану з письмовою заявою або надіслати її поштою. Особам, які звернулися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану особисто, документи про державну реєстрацію актів цивільного стану  повторно видаються того самого дня при пред'явленні ними паспорта або паспортного документа. За заявою, яка надійшла поштою, документ надсилається в 15-денний строк до відділу державної реєстрації актів цивільного стану України за місцем проживання заявника.  В заяві щодо повторної видачі свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану зазначаються: прізвище, власне ім'я, по батькові та адреса заявника; прізвище власне ім'я, по батькові особи, щодо якої запитується свідоцтво; яке необхідно свідоцтво; коли і яким органом державної реєстрації актів цивільного стану складено актовий запис цивільного  стану; мета запиту цього свідоцтва та проставляється підпис заявника. У випадку витребування свідоцтва про народження додатково зазначаються прізвище, власне ім'я, по батькові батьків. У разі витребування свідоцтва про шлюб або розірвання шлюбу зазначаються прізвища, власні імена, по батькові обох з подружжя. Фізична особа має право на отримання витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян стосовно  відомостей про себе та про своїх родичів по досягненні 16-річного віку за умови пред'явлення паспорта та документів, що підтверджують родинні стосунки.   Особа має право звернутися із заявою про отриманням витягу  до відділу державної реєстрації актів цивільного стану незалежно від місця проживання та місця державної реєстрації акта цивільного стану. За заявою про видачу витягу, яка подана  до відділу державної реєстрації актів цивільного стану не за місцем державної реєстрації актів цивільного стану, витяг видається тільки після надходження підтвердження відповідності відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та в паперовому носії актового запису цивільного стану, або отримання ксерокопії актового запису з відділу, де зберігається  актовий запис. Якщо витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян буде використовуватися на території іншої держави, то він має бути виданий за місцем зберігання відповідних книг державної реєстрації актів цивільного стану. У разі відсутності як першого так і другого примірників актового запису, відділом державної реєстрації актів цивільного стану заявникові видається витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану, для вирішення питання поновлення документу. Видача свідоцтв здійснюється  після оплати державного мита, якщо особу не звільнено від його оплати згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 за №7-93.  Витяг видається після оплати його вартості, в сумі 73 грн., встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007  № 1064 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян» (із змінами і доповненнями). За видачу витягів пільг по оплаті чинним законодавством не  передбачено.

Шлюбом є сімейний  союз  жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.  Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.      Право  на шлюб мають особи,  які на  день реєстрації шлюбу досягли шлюбного віку -  вісімнадцять  років. Особам, віком від шістнадцяти років, на підставі рішення суду може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає їх інтересам.      Для державної реєстрації шлюбу жінкою та чоловіком особисто подається заява про державну реєстрацію шлюбу до будь-якого органу державної реєстрації актів цивільного стану за їх вибором. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про державну реєстрацію шлюбу, таку заяву, справжність підписів на якій  засвідчено нотаріально, можуть подати їх представники, повноваження яких мають ґрунтуватись на  нотаріально посвідченій довіреності.     При поданні заяви на посвідчення своєї особи жінка і чоловік пред'являють паспорт громадянина України. Особи, які раніше перебували в шлюбі, також пред'являють документ, що підтверджує припинення попереднього шлюбу (свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, тощо).  Про пред'явлені документи, що підтверджують припинення попереднього шлюбу, зазначається у заяві про державну реєстрацію шлюбу.     Працівник  органу  державної  реєстрації  актів  цивільного  стану  під  час приймання заяви зобов'язаний ознайомити наречених з умовами і порядком державної реєстрації шлюбу, правами і обов'язками  як майбутніх подружжя і батьків,  обов'язком повідомити один одному про стан свого здоров'я, а також попередити про відповідальність за приховування відомостей про наявність перешкод державної реєстрації шлюбу.      Наречені мають право обрати  прізвище  одного  з  них  як  спільне  прізвище подружжя, або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами, або приєднати до свого прізвища прізвище нареченого (нареченої). Складання більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать  наречені.      За погодженням з нареченими орган державної реєстрації актів цивільного стану призначає день і час державної реєстрації шлюбу. Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви.  За наявності поважних причин (вагітності нареченої, народження нею дитини, а також, якщо є безпосередня загроза для життя нареченої та нареченого), з дозволу керівника органу державної реєстрації актів цивільного стану  державна реєстрація шлюбу проводиться в день подання відповідної заяви або у будь-який інший день за бажанням наречених протягом одного місяця, на підставі спільної заяви наречених та документів, які підтверджують наявність поважної причини.      Якщо наречені не можуть з'явитися з поважної причини для проведення державної реєстрації шлюбу у встановлений день, строк такої реєстрації переноситься за їх письмовою заявою на інший день. У такому разі строк перенесення державної реєстрації  шлюбу не може перевищувати одного року від дня подання заяви. Якщо наречені не з'явилися для проведення державної реєстрації і не повідомили про причину неявки протягом трьох місяців з дня подання відповідної заяви, заява втрачає чинність.      Державна реєстрація шлюбу проводиться у присутності наречених у приміщенні органу державної реєстрації актів цивільного стану. Державна реєстрація шлюбу через представника не допускається.  За бажанням наречених, державна реєстрація шлюбу проводиться в урочистій обстановці.  Про таке бажання наречені зазначають у заяві про державну реєстрацію шлюбу.      На підтвердження факту державної реєстрації шлюбу складається актовий запис про шлюб та видається свідоцтво про шлюб. Про державну реєстрацію шлюбу в паспортах осіб, які зареєстрували шлюб, проставляється відповідна відмітка. Якщо особа під час державної реєстрації шлюбу змінила прізвище, на першій сторінці паспорта робиться відмітка, про те, що даний документ підлягає обміну в місячний строк.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 та Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом  Міністерства юстиції України 18.10.2000 за № 52/5 (у редакції наказу Мін’юсту 24.12.2010 № 3307/5 підставою для державної реєстрації смерті є: 1.                             документ встановленої форми про смерть, виданий закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою, зокрема: лікарське свідоцтво про смерть, фельдшерська довідка про смерть, лікарське свідоцтво про перинатальну смерть у випадку смерті дитини у віці до 7 діб; 2.                             рішення суду про оголошення особи померлою; 3.                             рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; 4.                             повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; 5.                             повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.      Заява щодо державної реєстрації смерті повинна бути подана не пізніше трьох діб з дня смерті чи виявлення трупа, а в разі неможливості отримання лікарського свідоцтва про смерть, фельдшерської довідки про смерть не пізніше п'яти діб.        Реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого,  його сусідів, представників органу опіки і піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб.     Державна реєстрація факту смерті, встановленого у судовому порядку, проводиться за заявою осіб, що були позивачами при розгляді судом справи, а також спадкоємців померлого при поданні рішення суду      Державна реєстрація смерті провадиться за останнім місцем проживання  померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. Державна реєстрація смерті особи, яка померла в дорозі (наприклад: у поїзді, на судні, в літаку), може бути проведена в найближчому органі державної реєстрації актів цивільного стану. Державна реєстрація смерті особи, що померла в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань, проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за останнім місцем проживання до взяття під варту або засудження особи чи за місцезнаходженням установи, в якій відбував покарання померлий.        Особа, яка звернулась про реєстрацію смерті повинна пред'явити паспорт або паспортний документ. Відсутність зазначеного документу не є підставою для відмови в державній реєстрації смерті.       Якщо заява про реєстрацію смерті надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті, то державна реєстрація проводиться за наявності документу встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою на загальних підставах за заявою будь-якої особи але після перевірки наявності державної реєстрації смерті за місцем настання смерті, за місцем останнього проживання померлого, за місцем поховання чи виявлення трупа.          Паспорт або паспортний документ померлого, а також військово-облікові та пільгові документи орган державної реєстрації актів цивільного стану, який реєструє смерть, вилучає і на першій сторінці цих документів робить відмітку про те, що власник помер.         Після реєстрації смерті заявнику видається свідоцтво про смерть, а також витяг з Державного реєстру актів цивільного стану про смерть для отримання допомоги на поховання. У разі реєстрації смерті виконавчим органом сільської, селищної, міської ради видається довідка для отримання  допомоги на поховання.

Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України, що передбачено статтями 55 та 56 Закону України "Про міжнародне приватне право". Реєстрація шлюбу з іноземцями має особливості правового регулювання у зв'язку з необхідністю перевірки законності перебування цих осіб на території України, підтвердження їх сімейного стану та врахування умов дійсності поданих ними документів.       Відповідно до статті 5 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" законними підставами перебування на території України для іноземців та осіб без громадянства є реєстрація на території України паспортного документа або наявність посвідки на постійне або тимчасове проживання в Україні, або документів, що посвідчують отримання статусу біженця чи притулку в Україні.       Відповідно до Сімейного кодексу України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі та мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. Тому, іноземці та особи без громадянства, які раніше перебували в шлюбі, для реєстрації шлюбу, крім паспортного документу іноземця, мають пред'явити документи, що підтверджують припинення попереднього шлюбу (рішення суду про розірвання шлюбу, свідоцтво про розірвання шлюбу або смерть другого з подружжя чи інші документи про підтвердження припинення попереднього шлюбу, які передбачені законодавством іноземної держави).       При розгляді документів іноземних громадян, з'ясовується, за яких умов вони дійсні в Україні. За цією ознакою документи видані уповноваженими органами іноземних держав поділяються на: такі, що дійсні за умови засвідчення апостилем компетентним органом іноземної держави (Італія, Держава Ізраїль, Греція, Португалія, Туреччина); такі, що дійсні за умови легалізації консульською установою України в країні походження документів (Сирійська Арабська Республіка, Туніська Республіка); такі, що дійсні за умови, що видані компетентними органами держав, з якими Україна має дво- чи багатосторонні договори, які містять положення про визнання офіційних документів без додаткового їх засвідчення (Російська Федерація, Латвійська Республіка, Республіка Білорусь, Республіка Болгарія, Республіка Польща).       Загальною вимогою є те, що до документів іноземців, осіб без громадянства, які є підставою для реєстрації шлюбу, складених іноземною мовою, обов'язково додається переклад тексту на українську мову, достовірність якого засвідчується компетентним органом іноземної держави, консульською установою або дипломатичним представництвом України за кордоном, нотаріусом України. Переклади всіх вищезазначених документів залишаються у справах відділу державної реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву про державну реєстрацію шлюбу та зареєстрував шлюб. При пред'явленні для державної реєстрації шлюбу паспортного документа іноземця, особи без громадянства в заяві про державну реєстрацію шлюбу та графі "Для відміток" актового запису про шлюб зазначається: "Особа попереджена про правові наслідки недійсності шлюбу у разі повідомлення завідомо неправдивих даних щодо свого сімейного стану". Такий запис засвідчується підписом особи, яка пред'явила один з вказаних документів.        Орган державної реєстрації актів цивільного стану, що прийняв заяву про державну реєстрацію шлюбу, зобов'язаний ознайомити наречених з умовами і порядком державної реєстрації шлюбу, їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків, обов'язком повідомити один одному про стан свого здоров'я, попередити наречених про відповідальність за приховання відомостей про наявність перешкод для державної реєстрації шлюбу. Під час приймання заяви про державну реєстрацію шлюбу наречених інформують про можливість здійснення медичного обстеження та за їх бажанням видає направлення за зразком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я. Про видачу направлення або про відмову наречених від його отримання працівниками органу державної реєстрації актів цивільного стану робиться відповідний запис у заяві про державну реєстрацію шлюбу та в графі "Для відміток" актового запису про шлюб, який скріплюється підписами наречених.         Шлюб реєструється у відділах державної реєстрації актів цивільного стану після спливу одного місяця від дня подання заяви особами, які бажають укласти шлюб, і приналежність до громадянства іншої держави цей строк не скорочує. Але на загальних підставах зареєструвати шлюб у день подання заяви або у будь який інший день протягом одного місяця можливо у разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, за наявності документів, що підтверджують викладені факти.

Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в установленому законодавством порядку. Сімейним кодексом України (надалі – Кодекс) встановлено порядок визначення походження дитини від матері та батька, який залежить від наявності чи відсутності шлюбу між її батьками.          Зокрема, статтею 122 Кодексу визначено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі; народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Таким чином, відповідно до презумпції батьківства чоловіка саме він є батьком дитини, народженої його дружиною. У зв'язку з цим дружина не має обов'язку доводити, хто є батьком її дитини.          У статтях 125, 126, 135 Кодексу закріплено порядок визначення походження дитини у випадках, коли мати дитини не перебуває у шлюбі. Так, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини, а походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.          Заява матері та батька дитини про визнання батьківства може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.           За  відсутності  вище вказаної заяви батьківство  щодо  дитини може бути визнане за рішенням суду (ст. 128). Ситуації, в яких батьківство встановлюються в судовому порядку, мають місце, коли чоловік не визнає себе батьком дитини й, коли мати дитини померла або оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав, або якщо мати дитини не проживає з нею не менш як шість місяців і не проявляє про неї материнської турботи та піклування.           Підставою для визнання батьківства можуть слугувати будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути поданий матір'ю, опікуном, піклувальником дитини або особою, яка утримує та виховує дитину. Дитина, яка досягла повноліття, має право самостійно подати позов про визнання батьківства.             Як вже зазначалося, позов про визнання батьківства може подати також і чоловік, який вважає себе батьком дитини. Позов  про  визнання  батьківства приймається судом,  якщо запис про батька  дитини  у  Книзі  реєстрації  народжень  вчинено відповідно до частини першої статті 135 Кодексу - запис про батька дитини у книзі державної реєстрації народжень проведено за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записано за її вказівкою (або за вказівкою заявника).            Оспорювання батьківства (материнства) – це невизнання особою реєстрації себе як батька (матери) дитини. Особа, яка записана батьком дитини згідно з положеннями Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини (ч. 1 ст. 136). Особа, яка була записана батьком дитини на законних підставах, повинна довести відсутність кровного споріднення між собою й дитиною, батьком якої вона записана. Однак заперечення кровного споріднення не завжди є підставою для оспорювання батьківства. У окремих випадках особа, яка записана батьком дитини, повинна також довести, що на момент вчинення запису про народження дитини вона не знала, що не є батьком дитини.           До вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується, але оспорювання батьківства можливе тільки з моменту народження дитини й до досягнення нею повноліття. Смерть дитини, батьком якої записана особа, позбавляє її права оспорювати своє батьківство. Оспорювання батьківства можливе також із боку спадкоємців особи, яка записана батьком дитини (ст. 137).        Жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка (ст.138). Але, захищаючи інтереси дитини, законодавець встановлює обов'язкову вимогу щодо пред'явлення позову в даному випадку. Таке оспорювання батьківства можливе лише за наявності заяви іншої особи про визнання свого батьківства щодо цієї дитини. До вимог жінки про оспорювання батьківства свого чоловіка застосовується також спеціальна позовна давність в один рік. Але перебіг позовної давності починається від дня реєстрації народження дитини, тобто від дня, коли чоловік був записаний як батько дитини.         Законодавець урегулював дві ситуації оспорювання материнства. По-перше, жінка, яка записана матір'ю дитини, може звернутися до суду із заявою про оспорювання свого материнства, тобто про невизнання себе матір'ю дитини. По-друге, материнство жінки, яка записана матір'ю дитини, може оспорити та жінка, яка вважає себе матір'ю цієї дитини. Спір про материнство, оспорювання свого материнства може виникнути в таких випадках: коли жінка підкидає дитину; коли в пологовому будинку або лікарні проводять заміну (підміну) дитини; коли за домовленістю з іншою жінкою жінка, яка народила дитину, передає їй для реєстрації як матері дитини.          До вимог жінки, яка записана матір'ю дитини та оспорює своє материнство, позовна давність не застосовується. Що ж стосується вимог жінки про визнання її матір'ю дитини, то до них застосовується спеціальна позовна давність в один рік. Початок перебігу позовної давності починається від дня, коли ця жінка дізналася або могла дізнатися, що вона є матір'ю дитини.